Тепер я знаю, де народжується добро. Колонка Мирослави Козюпи
Воно передається з молоком матері, живе у прикладах та вчинках дорослих, у серцях ближніх, у розумінні та підтримці збоку…
Мирослава КОЗЮПА, редактор відділу інформації «Газети Волинь»
10-річна Аліса Пономаренко з Балаклії допомагає збирати кошти для важкохворих діток зі свого міста на Харківщині. Коли почула про страшну недугу старшокласника з рідної школи, вирішила продати свої іграшки, щоб пожертвувати гроші на лікування підлітка. Тоді зупинила мама: неправильно віддавати своє, треба знайти якийсь спосіб, як знайти кошти. І дівчинка вирішила шити ляльки. Щоб придбати машинку, віддала зі скарбнички свої заощадження, що збирала на телефон, яких не вистачало, батьки позичили в банку. І справа пішла — іграшки розліталися Україною і навіть за кордон. Аліса стала упізнаваною і популярною на Харківщині, в Україні та вже має поціновувачів і добрих друзів у Європі. Зате в рідному класі розуміння, підтримки було небагато. Якщо хтось запитує: «Зачем это вам нужно?» — не зупиняється, каже мама. Батьки гордяться, коли перехожі перепитують: «Це ваша донька шиє іграшки?». І лише усміхаються на досить часте питання: «Звідки вона у вас така?».
Мама юної благодійниці Юлія скромно зазначає: ми її не вчили, не розказували, що треба допомогти, просто вона у нас дуже добра.
І справді, звідки беруться люди з щедрою душею? Мама юної благодійниці Юлія скромно зазначає: ми її не вчили, не розказували, що треба допомогти, просто вона у нас дуже добра. Як розповідає жінка, одного зимового дня, забираючи Алісу зі школи, розговорилася з іншою мамою. Та сказала, що в навчальному закладі є хлопчик, який ходить на уроки в кедах. Це зачепило жінку до глибини душі — як можна спокійно дивитися на такі речі? Вона з’ясувала, в якому класі навчається дитина, вдалося дізнатися й адресу. Разом з Алісою пішла в магазин. За власні кошти Юля купила зимове взуття, розмір вибирала на око — відповідно до віку. Як з’ясувалося, сім’я багатодітна, переселенці з Донбасу і справді потребувала підтримки. Ось вона, та мить, коли народилося добро! Можливо, таких прикладів у дитини було багато і раніше, але саме вони — вчинки дорослих — сформували особистість і надихнули на благодійні справи.
До слова, хлопчик, на лікування якого Аліса збирала кошти, вже виписався з лікарні і проходить реабілітацію. Нині п’ятикласниця допомагає 10-річному Роману Шкарупі з багатодітної родини, де виховується семеро дітей, до якого повернулася страшна хвороба. Дівчинка дещо підкоригувала свій асортимент — тепер замість великих ляльок (їх виконує тільки за попереднім замовленням) робить брелочки — гарні аксесуари для сумочки, курточки, одягу, ключів… Завдяки Алісі лише за чотири доби зібрано для хлопчика майже 38 тисяч гривень. А ще в її житті теж відбулися суттєві зміни — нова школа (україномовна, про яку давно мріяла родина) та друзі. При знайомстві з однокласниками кожному подарувала свої рукотворні брелочки, які і хлопчики, і дівчатка носять як модний аксесуар на рюкзачках.
Аліса, хоча ще маленька, але вже знає і ціну людського життя, і вдячності, і байдужості. Після розмови з мамою юної волонтерки розумію, що не буває «просто вона у нас така», бо виховання дітей — не вказівки і примушування виконання волі дорослого чи нав’язування своїх бажань, це любов і співчуття, передані власним прикладом. А ще важливо, щоб молочко в мами було стерильним — без смаку заздрості, жадібності, гордині.
