Мама Оксана, Діоніс і Лєрочка були найщасливішою сім’єю зі своїм татусем Степаном.
Ромашки для тата…
Убивця футбольного уболівальника з Луцька ще й досі не попросив вибачення у рідних. У цій справі зараз тривають судові засідання
8 червня цього року Горохів проснувся від жахливої звістки: вночі на автозаправній станції помер 31-літній чоловік. За цією трагічною новиною в ЗМІ не забарилися шокуючі подробиці фатального випадку. Загиблий був лучанином. Він повертався бусом із футбольного матчу у Львові разом із друзями, один із яких, як попередньо встановили поліцейські, завдав ровесникові тілесних ушкоджень, що виявилися несумісними з життям…
— Степана я називала третім сином. Неможливо було робити різницю між моїми рідними 38-річним Максимом і 36-літнім Назаром, настільки добрим вдачею був мій зять. 10 жовтня ми вітали б його з 32-річчям, — від того чорного червневого дня не перестає сльозами зустрічати світанки наша землячка родом із Печихвостів Горохівського району Валентина Бойко.
Ми познайомилися з Валентиною Миколаївною цієї осені. Здавалося, душа жінки голосила на цілий світ від розпачу, коли згадувала роки, якими її родину ощасливив Степан Сохань.
Він народився в мальовничому селі Угнові, що на Сокальщині Львівської області. Із донькою пані Валентини, а своєю майбутньою дружиною Оксаною Бойко хлопець познайомився на весіллі в друзів у Нововолинську. 14 вересня цього року минуло б 11 літ, відколи ця вродлива пара ступила на весільний рушник.
Татусь із мамою міцно пригортали б до себе первоцвіт свого кохання дев’ятирічного Діоніса й жадану шестилітню донечку Валерію. У них уже назбирався величезний домашній фотоальбом, де з кожної світлини сяють назавжди сонячні спогади про те, як разом любили відпочивати, як зайняли перше місце в обласному конкурсі «Тато, мама, я — щаслива сім’я», як любили їздити на татусеву та бабусину батьківщину й мріяли дарувати свою приязнь, гостинність рідним, друзям.
Два зламані кривдником ребра пошкодили Степанові легені настільки, що молодий організм не зміг витримати такого болючого потрясіння.
Не судилося, хоча ніщо не віщувало біди. Степан здобув вищу освіту, любив роботу на шиномонтажі. Не відмовлявся пофарбувати ігрові майданчики в дитячому садочку, із задоволенням розмальовував барвистими кольорами пісочниці для діток на подвір’ї.
Сім’я поважала Степанове захоплення футболом, завжди бажала його команді перемог, часто проводжала на матчі. Перед черговою дорогою вранці він запросив на подвір’я друзів, смажили шашлики… Був, як завжди, усміхненим, привітним, щедрим. Чи ж відчував, що прощається з усіма? Не казав.
На телефоні чоловіка завчасу Оксана увімкнула GPS-навігацію. О четвертій годині ночі затривожилася, зауваживши, що автомобіль, у якому їхав Степан, наче закляк на одному місці в Горохові. Телефонувала до нього — не брав слухавки. Жіноче серце затріпотіло в передчутті біди. Якби знала, що в ці рокові години її другу половинку намагаються повернути до життя горохівські лікарі, полетіла б на крилах, щоб бути поруч. Та не врятувала б, бо, зі слів пані Валентини, два зламані кривдником ребра пошкодили Степанові легені настільки, що молодий організм не зміг витримати такого болючого потрясіння.
А потім було найжахливіше — домовина і закриті навіки очі чоловіка, сина, татуся, товариша, колеги, односельчанина… Всі молилися, щоб Степанові була пухом земля на його батьківщині.
— Наш біль був нестерпним, але всюди нас підтримували, допомагали хороші люди. На Горохівщині — наші родичі й сім’ї Новосадів, Мужиків, судово-медичний експерт Віктор Кифорук, священнослужителі отець Іван із Боратина і отець Сергій із Рованців, однокласники Степана, його колеги, родичі, сусіди, Оксанині колеги… Нехай береже всіх їх Господь, — Валентина Миколаївна молиться за всіх тих, хто, як рідний, допомагав втамувати родинний біль.
Жінка знову заливається сльозами. Доки йдуть затяжні суди, Валерія пішла в перший клас без татуся. Коли в гості до внуків приходять старші брати Оксани, маленька горнеться до них і просить «поносити на руках, як тато», запитує: «Ми більше не поїдемо на сімейні змагання?». Така найщиріша дитяча туга за батьком крає серця дорослих, та не всіх. Пані Валентина каже, що той, хто, напевно, мимоволі посиротив цих крихіток, ще навіть не попросив вибачення…
…Степана виносили в домовині з рідної світлиці, а за ним — десятки вінків. Побачивши квіти в руках знайомих і незнайомих людей, Лєрочка побігла до найближчої клумби і почала рвати з них найгарніші квіти. Потому підійшла до труни, поклала біля обличчя найріднішого і прошепотіла: «Татусю, я тобі принесла ромашки». На пелюстки й листочки з оченят капали сльози, а похоронна процесія не стримувала ридань…
