«Боже, чи довго тягти?» – Павло Грабовський і через століття актуальний.
Відпочивати заборонено! Навіщо тобі вільний час?!
...Заробітчани йдуть на фабрику на шосту ранку. Закінчення першої зміни о вісімнадцятій. Цехи без вікон, зі штучним освітленням. — Я так хотіла працювати весь час у першу зміну! — схлипує молода жінка. — Два місяці чекала цієї роботи! І ось минуло десять днів, а я більше не можу без сонця! — вона енергійно змахує руками, ніби свійська пташка, яка пам’ятає про те, що вміє літати, і різко опускає свої крила, втомлено і якось безнадійно. — Мені дуже потрібні гроші, але так жити я не хочу, — спокійним тоном закінчує свою істерику і йде складати валізу
«Люди без сонця», які місяцями працюють, не бачачи денного світла, здивовано дивляться на істеричку, яка «просто лінується».
— Я не готова продавати своє життя за такі гроші, — каже жінка. — Я не готова працювати без вихідних, не готова бути в чужій країні, серед чужих людей довгий час…
Чужі люди дивляться на неї чужими насмішкуватими очима:
— Якщо ти знаєш, на що тобі потрібно заробити, будеш пахати вдень і вночі!
— Я не хочу працювати вдень і вночі! Я хочу мати чаc для себе… — не встигає закінчити свою думку втікачка, збита з толку хвилею реготу:
— Охо–хо–хо! Для чого тобі вільний час?! Що ти з ним будеш робити? Пити пиво? Чи горілку?
— Та я не хочу ні пива, ні горілки! Я люблю слухати музику, читати фентезі, вишивати бісером…
— Тоді тобі треба додому. Терміново! Допомогти? — знову насмішкувато дивляться на неї чужі очі з бульдозерною логікою «працювати, працювати і ще раз працювати!». В очах світиться впевненість, що смисл буття — в постійній, безперервній, хронічній роботі. Втома «збивається соточкою» — і знову робота, робота–а–а–а!!! Пауза рівнозначна агонії вмирання, тяжкого і безглуздого, як несподівана аварія на дорозі.
— У нас в країні буде свято, тому усі матимуть два вихідні, — вперше за останні пів року оголошує керівництво фабрики. І тут…
— Нііііі! — сколихується купка людей. — Геть вихідні! Ми будемо працювати! Давайте нам роботу!
— Два дні?! Ми втрачаємо години! — мітингуючим голосом дзвінко протестує худорлява жінка з гарячковим блиском в очах.
— Відпочинок — то для лінивих! — гордо каже хтось і стукає себе кулаком у груди: — Я — трудоголік!
«Заробітчанський психоз» прогресує. Без необхідного страхового стажу для призначення пенсії, без страховок у себе вдома, без соціальних пільг і допомог, із поганеньким здоров’ям і розхитаними нервами, в постійному стресі від конкуренції з молодшими й енергійнішими люди перероджуються в роботопрацівників із калькуляторним мисленням, яке автоматично прораховує прихід — розхід — простій. Цей психоз виростає на благодатному грунті: люди і в більш–менш стабільних умовах не знають, що робити з вільним часом, чим його наповнити, а під тиском панічної конкуренції годі й сподіватися, що хтось ставитиметься до відпочинку так само, як… до ранкової чашки кави.
Культура відпочинку… Філософія відпочинку… Що це? Для кого такі премудості? «Відпочинок — то для лінивих! — гордо каже хтось і стукає себе кулаком у груди: — Я — трудоголік!» (мовляв, це звучить гордо!). Однак психологія трудоголізму — у такій же втечі із сім’ї, як і в алкоголізмі. Пекуча правда полягає в тому, що сам по собі вихід із дому на роботу не означає цілеспрямованого руху до мети. Бо її (МЕТИ) просто немає! Затуляння різних «поточних дірок» (купівля чогось великого і важливого, ремонт, оплата якихось послуг) може бути тимчасовим замінником мети. А далі що?
…40–річна жінка купує собі другу шубу за десять тисяч гривень, заходить у бар випити кави з цієї нагоди і поміж іншим каже:
— Я так втомилася… Можна вже й вмирати. Діти виросли…
— Твоєму ж найменшому тільки десять виповнилося!
— Старші витягнуть, — байдуже відповідає. І через пів години квапиться: чоловік дав гроші ще й на туфлі. Якраз дві тисячі їй вистачить.
Ось такий «театр бідного багатства». Відпочивати нема часу! Отримувати задоволення від життя — нема часу! Лижі, море, пальми, ліс, гриби — ви знущаєтеся? Концерт?! Марнотратники! Копійчину до копійчини складати треба, берегти, шанувати! І зробити так, щоб не було ні хвилини вільного часу! Бо від тих вільних хвилин і годин уся біда: п’янки–гулянки, безконтрольна поведінка…
Все це зовсім не смішно хоча б тому, що іронічний тон помітять тут далеко не всі! Але подивімося на вільний час ніби на… СОН! Ні в кого не виникає запитань і протестів щодо сну? Але ж це один із варіантів вільного часу! Чи навіть ЗАКОННО вільного! Що корисного відбувається з нами під час сну? А під час відпочинку?
Урок 1: відпочинок людині потрібен так само, як сон!
Урок 2: відпочинок — це інвестиція у здоров’я!
Урок 3: вільний час — як лоно, в якому зароджуються і виношуються ідеї власного розвитку. Чи не так?
Анастасія ПЕЦЕНЮК,
дослідниця європейського заробітчанства
