«Гармонія світу» — мисткиня в оточенні друзів і шанувальників.
Паралізована художниця на візку творить свою «Гармонію світу»
Кажуть, що обмежених у рухах Бог не обмежує у творчості. Фізичний біль скував тіло Неллі Гергель, а думки, фантазії вільно витають і проявляються на папері. «Як вона це робить?» — дивуються всі, хто розглядає її картини. А днями ця художниця і журналістка з Торчина Луцького району здійснила свою мрію — зібрала всіх друзів у салоні «Артист» Палацу культури Луцька на творчій виставці робіт у техніці пастель «Гармонія світу»
«Що складніше завдання, то цікавіше його виконувати»
Як і всі добрі справи, захід розпочався з молитви, яку промовив брат художниці Віктор. Інший — Михайло — допомагав з організацією імпрези. А численні гості із громадських організацій та просто друзі прийшли висловити Неллі своє захоплення. Ведучий Вадим Хаїнський недарма розпочав імпрезу поезією Лесі Українки «Без надії таки сподіваюсь», адже любов попри біль — основна у творчості та житті цієї сильної жінки. Направду дивно, як її руки, скуті паралічем, малюють правдоподібні квіти, котиків і песиків, яких хочеться погладити, запашні фрукти і реалістичні пейзажі? Кожне її полотно наводить на роздуми, від кожного віє теплом. Зображує вогонь — і він горить, малює великодні паски — і вони духмяніють, і всюди квіти, море квітів…
В. о. директора департаменту культури Андрій Ломага відзначив особливе бачення світу авторки у пейзажах, портретах, натюрмортах та вручив подяку від департаменту культури Луцької міськради. Роботи Неллі Гергель неодноразово виставлялися у Волинському краєзнавчому музеї та в рідному Торчині. Вона завжди намагалася діяти наперекір хворобі: навчалася на заочних курсах іноземних мов, потім захопилася живописом, який став її відрадою. А якось написала п’єсу за мотивами української народної казки «Лисичка та Журавель». Довгий час у районці «Слава праці» вела рубрику «Маківка», де розповідала про рослини рідного краю. Михайло Лапків, редактор видання, каже, що з цих матеріалів вийшов би добротний ілюстрований двотомник. Нині Неллі — позаштатна авторка «МедіаГромади».
Робота «Гілка життя» — знакова для мисткині. Один на гілочці листочок тріпоче від вітру, та не опадає, бо наділила його художниця дужою силою, що не дає зірватися. Так і зафіксувала цей спомин про те, що в найкритичнішу мить потрібно найпалкіше молитися і надіятися на Бога, але й вірити у власні сили. Неллі не падає духом. Лише не збагну, як вдається їй втримувати крейду, якщо навіть подаровану квітку вона не може взяти до рук? Паралізувавши рухи й мовлення, недуга не підкорила думку, мрію, бажання…
У найкритичнішу мить потрібно найпалкіше молитися і надіятися на Бога, але й вірити у власні сили.
— Що складніше завдання, — каже Неллі Андріївна, — то цікавіше його виконувати.
Ось тільки фарбами писати важко, зізнається, бо розтікаються, проте й пастелі мають свою особливість: їх накладеш і вже не витреш. Графічні роботи часом вдаються навіть за день, а от фарбами пише по кілька місяців. Зізналася, що зачарована творчістю Ель Греко, не визнаного у свій час геніального митця.
Поетеса Олена Харитонюк дарувала Неллі гарні вірші, а пісенні вітання від учнів музичної школи №1 підкреслювали ліричність душі художниці. Мені ж випала честь передати квіти від посестри по долі Валентини Михальської і побажання, щоб якнайбільше людей через ці картини побачили не інвалідність, а силу жінки, якою вона й інших надихає не здаватися. І тут із життєствердним шумом до виставкової зали заїхали друзі–візочники. Максим Михайлюк, який давно знайомий із Неллі, розповів, що вона завжди ставить перед собою нові завдання, сміливо поєднує таланти, навчилася працювати за комп’ютером, а художниця Любов Косарук додала:
— Господь дав їй Свою велику іскру — нести тепло у кожному клаптику. Якби ці роботи оформити по–сучасному, то їх купували б за кордон.
Неллі не вважає свої твори довершеними, та запевняє, що виконувала їх із великою щирістю, і я додала б — з гігантською силою духу. Її маленький світ зі своєю «Гармонією» в холодні грудневі дні зігріє серце кожному, хто завітає в салон «Артист» (роботи тут ще будуть до 15 грудня). До речі, на вході до приміщення директор Палацу культури Юрій Войнаровський ініціював приладнати пандус.
«Чого потребують люди з інвалідністю – повноцінного пересування і діяльності»
Анна Шевчук очолює Волинський фонд активної реабілітації неповносправних. Хворіючи з дитинства на поліомієліт, вона знає почуття людини, рухи якої сковані.
— На жаль, — констатує, — наші проблеми ще далекі від вирішення. Боремося за життєвий простір людей з інвалідністю. Прикро, що Неллі не має можливостей для діяльності, не має авто, якого дуже потребує. Вона розумна, активна, не пропускала б жодного заходу — кому ж допомагати, як не таким, які й самі щось хочуть робити? Пенсії вистачає тільки на їжу та комуналку, а ще ж папір, фарби… Якби хтось допоміг їй придбати авто, ми пристосували б його під ручне керування, — бідкається активістка, бо так хоче допомогти художниці пересуватися. — Люди з інвалідністю — насамперед люди, і хочуть повноцінного життя, — каже пані Анна.
Її підопічні виготовляють різні ужиткові речі, які могли б реалізовувати. Для цього необхідне приміщення для крамниці сувенірів. На пільгових засадах і, звісно, не десь на околицях міста… Такі от звичайні для нас і необхідні для них бажання.
