Настоятель Свято-Духівського храму села Млинище Іваничівської округи отець Микола Войтович користується повагою своїх парафіян.
«Хто споруджує Божії храми, той плекає спасіння душі»
Ці слова належать уродженцю Млинища Іваничівського району, колишньому директору Нововолинської школи № 6, талановитому поету Іванові Пуклі
Це невеличке прибузьке село із трохи більш як двомастами мешканців уже увійшло в історію. Краєзнавчий нарис Степана Борисюка «Млини над Бугом», який побачив світ ще двадцять років тому, — свідчення того, яка складна, але водночас цікава доля випала йому.
Спочатку задля «впорядкування» кордону у 1940-му Млинище у числі багатьох надбужанських сіл переселили в Сенкевичівський район на Горохівщині, а також у німецькі колонії. Згодом млинищани з тимчасових притулків повернулись на свої предковічні землі. Та через шість літ знову довелося збирати пожитки і вибиратися зі своїх домівок. За три кілометри від Бугу вони по-новому облаштовували обійстя, садили садки… На такій приблизно відстані від своїх парафіян залишився Свято-Введенський храм, збудований предками на мальовничих пагорбах річки. Тоді у найбільш активних мешканців і виникла ідея збудувати свою церкву.
Отець Олександр Петерчук звернувся до парафіян закликав завжди відвідувати храм Божий, бо спільна молитва має велику силу й благодать.
Чотирнадцять років тому на околиці Млинища зібралося кілька десятків місцевих активістів, тодішній благочинний Нововолинської округи митрофорний протоієрей Віктор Мельник, отці Олександр Петерчук, Петро Кубінський. Разом із млинищанами вони здійснили чин освячення місця під майбутню церкву. А через рік з благословення тодішнього єпископа Володимир-Волинського і Ковельського Симеона був закладений наріжний камінь у фундамент храму села.
Тоді мало вірилося, що втілити задумане вдасться швидко, бо цьому не сприяло економічне становище ні в державі, ні в регіоні. Та люди з ентузіазмом взялися за будівництво церкви. Щомісяця виділяли дещицю зі своїх заробітків і пенсій, знайшлися спонсори, допомагали районна й обласна ради, млинищани постійно виконували певні обсяги робіт самотужки. Із Божою поміччю будова росла на очах. Чудовий проєкт безоплатно зробив архітектор Віталій Ключук, якого Всевишній нещодавно, на жаль, покликав до себе.
Роботи значно пришвидшилися, коли на парафію прийшов молодий священник Микола Войтович, який зарекомендував себе людиною надзвичайно працьовитою, сумлінною і відповідальною. Здавалося, церква щохвилинно набуває все більш ошатного вигляду — її прикрасили чудовий іконостас, внутрішнє і зовнішнє оздоблення. Подвір’я акуратно обсаджене туями, потопає у квітах і вічнозелених кущах. Напевно, такий вигляд має Райський сад, частинка якого перенеслася до млинищанської святині.
Всі ці спогади лунали нещодавно, коли парафіяни разом із дванадцятьма священниками на чолі з благочинним Нововолинської округи Олександром Горевичем відслужили святкову літургію на честь шостої річниці від дня освячення престолу, від початку першої служби Божої. По-особливому прибрана сільська святиня зібрала того суботнього дня не лише млинищан, а й гостей із навколишніх сіл, Нововолинська. Линули слова вдячності Богові, церковні піснеспіви наповнювали душі невимовним трепетом. Настоятель Свято-Введенського храму отець Олександр Петерчук, який розпочинав закладення святої обителі, звернувся до парафіян із закликом завжди відвідувати храм Божий, бо спільна молитва має велику силу й благодать. Отець Олександр Горевич закликав до єдності й подальшої розбудови церкви.
Нинішнього року тут поруч виросла гарна споруда, де збираються півчі на репетиції, де діятиме недільна школа для діток і всіх охочих. І все це — завдяки невтомним трудам отця Миколи Войтовича та матушки Юлії.
А вона справді з кожним днем стає все кращою. Нинішнього року тут поруч виросла гарна споруда, де збираються півчі на репетиції, де діятиме недільна школа для діток і всіх охочих. І все це — завдяки невтомним трудам отця Миколи Войтовича та матушки Юлії, яка за відносно короткий час створила прекрасний церковний хор. Саме вони докладають неймовірних зусиль, аби храм став справжнім осередком духовності, аби впорядкувати дорогу до цвинтаря, а місце останнього спочинку завжди було прибраним і таким, яким має бути в істинно віруючих.
Про це багато говорили того дня, який став пам’ятним для всіх, хто залишив мирські справи і прийшов на кілька годин сюди. Особливо зворушливими були виступи ініціативної хористки, колишнього педагога, небайдужої й багатогранної людини Надії Пуклі, першого старости, депутата районної ради Валерія Кузьмича.
Урочистий день закінчився. Але велика історія млинищанської церкви, яка зробила життя громади більш насиченим, духовно багатим, тільки розпочалася. Нехай її обминають лихі події, хай сонце миру, добра й любові завжди світить над Свято-Духівським храмом прибузького села!
