«Через дві години після операції ознак паралічу вже не було», — каже Олена Шишко.
Раніше так інсульт не лікували
З Оленою Шишко, якій навесні вперше в Ковельському МТМО провели тромбоекстракцію — видалення тромбу з артерії за допомогою ангіографа, ми зустрілися наприкінці листопада. Молода жінка забрала зі школи донечку–другокласницю і дорогою зайшла у лікарню, де кілька місяців тому їй повернули право на повноцінне життя
«Це страшне відчуття, коли нога і рука наче ватяні…»
— Стався інсульт зненацька, зовсім несподівано. Вранці, як завжди, підхопилася з ліжка, щоб сніданок готувати, дітей годувати. І раптом права нога підігнулася — і я впала. Хотіла правою рукою взяти халат на стільці, а вона не слухається. Сподівалася, що полежу трохи — і пройде це страшне відчуття, коли нога і рука наче ватяні. Збудила сина, попросила, щоб приніс телефон, бо якраз подзвонила мама. Кажу їй: «Не хвилюйся, трохи спізнюся на роботу, прийду, як усе минеться. Я ж тоді ще не розуміла, що відбувається», — розповідала Олена, знову переживаючи події того квітневого ранку.
Добре, що мама відразу оцінила серйозність ситуації й викликала бригаду екстреної медичної допомоги. «Швидка» прибула дуже оперативно. Але навіть медики спочатку не могли повірити, що 31–річну жінку міг розбити інсульт. Зробили кардіограму, виміряли артеріальний тиск — і на носилках доправили пацієнтку в автомобіль. У приймальному відділенні її оглянув невролог і скерував на комп’ютерну томографію. Дослідження показало, що праву мозкову артерію Олени повністю заблокував тромб. Діяти потрібно було максимально швидко, аби біда не стала непоправною.
— Лікарі провели тромболізис, ввели спеціальний препарат, щоб розблокувати судину, однак результату це не дало. Тоді прийняли рішення про тромбоекстракцію, адже на той час у нашій лікарні вже було встановлене найсучасніше рентгенхірургічне обладнання. А ця інноваційна методика полягає у видаленні тромбу з артерії під контролем ангіографа. Вона потребує високого рівня підготовки, швидкої та скоординованої роботи лікарської бригади. І це наші спеціалісти змогли забезпечити, хірурги повністю відновили кровообіг ураженої ділянки головного мозку, — доповнює розповідь жінки завідувачка інформаційно–аналітичного відділу Ковельського МТМО Олена Деркач.
Сьогодні й не скажеш, що героїня нашої публікації перенесла інсульт: активна, бадьора, красива, турботлива мама й дружина, дбає про сім’ю, куховарить, порається вдома. А кілька місяців тому її життя висіло на волосині.
Медицина має зараз великі можливості, але краще і дешевше запобігти хворобі, аніж її лікувати.
— Дала згоду на цю операцію, бо іншого виходу не було. Усе відбувалося трохи незвично, я була при свідомості, хірурги проводили втручання через стегнову судину. Коли вже дісталися тромба, відчула гаряче тепло в голові. Привезли в реанімацію, минуло зо дві години — спробувала стиснути праву руку в кулак. Вийшло! Поворушила ногою — вже не «затерпла», значить, допомогло, — згадувала Олена Шишко.
Однак її чекало ще тривале лікування у відділенні неврології. Маленька Віка каже, що пам’ятає, як приходила провідувати маму, як усі хвилювалися за неї. Дівчинка напрочуд серйозна. Розповіла, що і братик–дев’ятикласник, і тато, й обидві бабусі дуже переживали, адже попереду була ще одна операція.
«Батарейку» для маминого серця вживили також у Ковелі
Про те, що інсульти «молодшають», а їхня кількість з кожним роком зростає, відомо всім. За словами Олени Деркач, торік у стаціонарі Ковельського МТМО лікувалося 444 пацієнти із таким діагнозом. Людей поважного віку з мікроінсультами, які відмовляються від госпіталізації й перебувають під опікою сімейних лікарів, тут не враховано. Часто через брак інформації родичі хворих не знають, як розпізнати недугу, втрачають час, а отже, і шанси на порятунок. А вони найбільші, коли вдається вкластися у так зване «терапевтичне вікно», тобто 3–4 години від початку перших симптомів. Проблема також у тому, що люди із серцево–судинними патологіями не завжди розуміють, чим може обернутися їхнє ігнорування.
— У мене в дитинстві виявили ваду серця, але я почувалася цілком здоровою, бігала, працювала, нічого не турбувало. Направляли до Луцька на обстеження, лікарі говорили про кардіостимулятор, та, думалося, переросту. Потім вийшла заміж, двох дітей народила — двічі кесарів розтин робили, якось і думати не хотілося про хворобу. Тиск, правда, почав «стрибати», іноді до 180, тому приймала таблетки. Через те, що серце не справлялося й уповільнився кровообіг, очевидно, й утворився тромб, — розмірковує Олена Шишко.
Аби знову жінку не підстерегла чергова серцево–судинна катастрофа, було необхідно провести операцію із вживлення кардіостимулятора. І знову її зробили у Ковелі.
— Я вдячна моїй родині, всім, хто допомагав коштами. Ми й досі ще повністю не розрахувалися за першу операцію, яку провели судинний хірург Олександр Голуб та нейрохірург Юрій Новак. Кажуть, такі технології застосовують лише в декількох лікувальних закладах України. Потім потрібно було знайти гроші й на сучасний кардіостимулятор. Мама зверталася до депутатів, керівників благодійних фондів, але вони виділяли хіба що невеликі суми, — зітхає наша співрозмовниця.
Чоловік Олени, як і більшість молодих ковельчан, їздить на заробітки. Коли з дружиною трапилася біда, все залишив, поспішив додому. Родина вирішила: якими б непосильними були витрати на лікування, життя — дорожче. Сьогодні жінка дякує за порятунок лікарям, усьому медперсоналу, а ще застерігає:
— Якщо є проблеми з тиском, не варто легковажити, адже можна дотягнути до інсульту, який забирає життя або робить людей інвалідами. Медицина має зараз великі можливості, але краще і дешевше запобігти хворобі, аніж її лікувати.
