Попросіть — і Первозваний почує
Для мене, сільської дитини, перший місяць зими знаменував початок загадково–таємничих, хвилюючих і радісних свят. Розпочинались вони 13 грудня, в день святого Андрія Первозваного. Насамперед нас, дівчат, захоплювало ворожіння. Хоч, як відомо, Андрій — християнський святий, але чомусь звичаї й обряди цього дня мали язичницький характер: угадування долі, ритуальне кусання «калити», інші кумедні розваги. Про це спочатку мені розповідали світлої пам’яті бабусі Ганна та Меланія. А вже потім і дотепер нерідко згадує мама. Отож і ми дещо з того переймали
Найчастіше збиралися у когось в хаті ввечері 12 грудня. Накривали стіл приготованими власноруч стравами, оповідали цікаві історії, грали в ігри. А якось навіть умудрилися корж (у нас називали «палінка») посередині з діркою прив’язати до люстри. Знайшлися й ті, хто пробував його кусати. Пам’ятаю, хлопці того вечора робили всілякі збитки: то біля хати ниткою снували вулицю, якою з вечорниць верталися, то ставили опудала (середину гарбуза вичищали, «очі» й «рот» прорізали і свічку засвічену прилаштовували), то знімали ворота… Якщо хтось із господарів і сердився, то недовго.
І ворожили. Кожна брала свій чобіт і кидала його із заплющеними очима так, щоб не зрушити з місця, бо не збудеться. У який бік чобіт носком упаде, звідти й кавалер прийде. А ще на аркушах писали чоловічі імена, перемішували їх у шапці і собі «хлопця вибирали». Або вибігали на вулицю і в першого зустрічного питали ім’я: так і майбутній чоловік зватиметься. Було й таке: кожна дівчина брала коржик, позначала його, а тоді клали їх на стільчик і виносили надвір. Чий смаколик собака з’їсть, та швидше за подруг вийде заміж.
Завтра — Андрія. За можливості зайдіть у храм. Там ви обов’язково почуєте про одного з дванадцятьох апостолів, який входив до громади Іоанна Хрестителя.
Ці звичаї, можна сказати, канули в небуття. Нинішня молодь віддає перевагу іншим забавам. Закохані чекають Дня святого Валентина, про який раніше мало хто чув. Для розваг, які іноді викликають почуття жаху, відзначають цілком чужий і зовсім не притаманний українському менталітету Хеловін…
Завтра — Андрія. За можливості зайдіть у храм. Там ви обов’язково почуєте про одного з дванадцятьох апостолів, який входив до громади Іоанна Хрестителя. Його першим покликав Ісус, тож він був іменований Первозваним. Пізніше, за розпорядженням римського магістрату, його було розіп’ято на Х подібному хресті в грецькому місті Патри.
...А після зішестя Святого Духа апостоли кинули жереб, кому в яку країну йти для проповіді Євангелія. Святому Андрію дісталися землі уздовж узбережжя Чорного моря, північна частина Балкан. Згідно з переказами, він по Дніпру піднявся на північ і дійшов до пагорбів, де згодом постав Київ, благословив це місце і передбачив прийняття християнства майбутніми українцями. Кажуть, за молитвами Андрія Первозваного Господь здійснював чудеса.
Так складалося, що протягом багатьох років цього дня мені випадала нагода потрапити у храм. І Всевишній почув мої думки та помисли — рівно через тиждень після цього свята в мене народився син. І нарекли ми його Андрієм.
