І хоч матеріальне не заберемо із собою туди, десь жити треба і тут.
Син чоловіка планував утилізувати майно мачухи її ж коштом
Мільйони українців, мігруючи в заробітчанських подорожах, у різних країнах поодружувалися, повиходили заміж. Ці міжнародні сім’ї в чомусь щасливі, в чомусь по-своєму нещасні. І справа не лише і не стільки в різному мисленні і культурних традиціях. Усілякі нюанси виникають у стосунках з родичами чоловіків чи дружин-іноземців, уже дорослими дітьми. І в чужій країні, з посереднім знанням мови доводиться відстоювати себе і свої інтереси
Галина стала заробітчанкою ще в дев’яностих: їздила до сусідньої країни то зі спиртом, то з якимсь залізяччям, то полола чужі городи і впорядковувала чужі сади, будинки, квартири. (Легше, мабуть, сказати, чого вона не робила). Свого Яна зустріла на ринку, вибираючи нову сукенку. Він відразу дав потрібний їй розмір і фасон, тільки з кольором трохи вагалася. Однак коли одягла домінуючий рожевий, Ян обсипав їі компліментами і ще й переконав обмінятися номерами телефонів — коли він привезе новий товар, ладна пані зможе вибрати в нього ще кілька речей.
Третю обновку він їй уже дарував. А потім... Вони жили разом. Одружилися аж через три роки спільного проживання. Можливо, Ян мав певний розрахунок, бо життєрадісна і працьовита українка згодом стала єдиною опорою в його маленькому стривоженому світі. Стривоженому — після того, як перша дружина остаточно виїхала до Америки. За нею поїхала дочка, згодом і син. Правда, син — ненадовго. Повернувся додому і час від часу псував нерви батькові своїми походеньками, поглядами на життя і ставленням до людей, зокрема і до рідних. Ян картав себе за свою неувагу у вихованні сина: щось він пропустив, чогось недопильнував.
Ян мав певний розрахунок, бо життєрадісна і працьовита українка згодом стала єдиною опорою в його маленькому стривоженому світі.
Певною мірою від цих батьківських хвилювань, а ще більше — від тягаря синівського обов’язку доглядати хвору матір Ян почав усе частіше спілкуватися з лікарями.
Галина з’явилася в його житті, можна сказати, на зламі: мати ще ходила, але це вже давалось їй дуже важко, сам він ще був енергійним і життєрадісним, але все частіше навідувався до лікарів, усе більша частина його заробітку залишалася в аптеці.
Коли матері Яна стало зовсім зле і її треба було доглядати, всі ці важкі обов’язки на себе взяла Галина. Три роки свого життя вона присвятила лежачій свекрусі. Після її смерті швидко почав згасати і Ян. Галина до останнього його подиху була поруч. Її спогади про якісь побутові дрібниці сповнені тепла і поваги до чоловіка, який досить спокійно ставився і до своєї хвороби, і до кінечності життя.
У хвилини його відходу вони трималися за руки. Були секунди їхнього прощання, коли Галина подумки просила Яна і її забрати із собою. За другим разом тихої молитви вона відчула теплий доторк до своєї руки і чітко усвідомила, що має жити. Це тепло Галина сприйняла як знак від Яна, як його відповідь на ту печаль, що накривала їі хвилею відчаю і тривоги: вона одна в чужій країні.
Син Яна був у місті, але провести батька в останню путь не прийшов. Всі витрати, пов’язані з похованням, без жодних роздумів і вагань вона повністю взяла на себе.
Син Яна був у місті, але провести батька в останню путь не прийшов. Всі витрати, пов’язані з похованням, без жодних роздумів і вагань повністю взяла на себе. А потім посипалися негаразди у житті її дочки, пізніше — у житті сина. Нерви здавали, голова йшла обертом, усе тіло боліло, і не було на це жодної ради. Почалися зустрічі з психологом. І коли вона вже трохи прийшла до тями і усвідомила нову реальність, одного дня у своїй поштовій скриньці знайшла лист. Прямий спадкоємець квартири, в якій вона жила, — син Яна — офіційно просив її звільнити помешкання в десятиденний термін, інакше він виселить її насильно, а майно Галини… утилізує за її ж кошти.
…Якось дав їй Бог сили від істерики перейти до чітких юридичних дій. Адвокати, суди, лікарі… Світ скрізь і завжди — не без добрих людей: підказували, радили, допомагали знайти потрібних фахівців і потрібну інформацію. Врешті, залишилася-таки Галина в не такій уже й чужій країні… орендарем квартири, в якій прожила багато років разом із чоловіком. Коли сама прийшла до тями від потрясінь, розпочала ремонт помешкання із збиранням чеків і квитанцій: у другому раунді боротьби за житло це доможе його… правильно викупити.
Галина вже не планує повертатися в Україну. Більше того, має бажання бути похованою поряд із чоловіком. І цього останнього пристанку в неї вже ніхто не відсудить.
Урок 1: якщо хтось на вас наступає, обов’язково є хтось, хто за вас і заступиться.
Урок 2: скільки б майна ми не придбавали, все матеріальне залишиться в матеріальному світі.
Урок 3: варто робити те, що тобі під силу, вже і тепер.
Анастасія ПЕЦЕНЮК, дослідниця європейського заробітчанства.
