«Цього року вже й учительську переобладнали під клас… І нарешті нас почули!»
Як повідомляла «Газета Волинь», із Ківерцівського районного бюджету передано 350 тисяч гривень на будівництво загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів в селі Башлики, де діти багато років навчаються у дві зміни у приміщенні колишнього клубу
Це невелике село відоме своїми великими родинами. Тож не дивно, що більша частина його мешканців — діти. Три населені пункти (Дубище, Башлики, Ромашківка) із 1840 жителями входять у Дубищенську громаду. Лише в Башликах проживає 1251 людина. Але, незважаючи на таку позитивну демографічну ситуацію, дитячого садка тут немає і ніколи не було. У школі учні навчаються у дві зміни. Уроки проводять у приміщенні, що переобладнане з типового Будинку культури без жодних дозвільних документів.
Стосовно цієї ситуації спілкуємося з лідером Дубищенської громади Іриною Шульгач:
— Довгий час ми намагалися всім миром достукатися до владних структур, депутатів — усіх, в чиїй компетенції зрушити справу з мертвої точки. Адже як навчальні кабінети так званої школи використовуються вестибюлі та інші допоміжні кімнати сільського закладу культури. Цього року вже вимушені були й учительську переобладнати під клас. Педагоги ж пристосувались в актовому залі, який нічим не обігрівається. Відсутні їдальня та спортивний зал. Такі умови створювали загрозу здоров’ю та навіть життю дітей. І там, де ситуація була найгірша, батьки, зорганізовані директоркою Людмилою Філюк, зробили ремонти класних кімнат.
— А чи багато діток цьогоріч уперше прийшли до школи?
– 1 вересня 2019-го зараховано 36 першокласників, яким довелося шукати приміщення, бо ж не вистачає класних кімнат.
— Знаю, що у вашому селі перебувала з робочим візитом народний депутат України Ірина Констанкевич. Це її зусиллями справу вдалося зрушити?
— Так. Питання побудови нової освітньої установи порушували під час виїзного засідання Комітету з питань освіти і науки Верховної Ради України, який відбувся за ініціативи Ірини Констанкевич у Луцьку в листопаді 2017 року. Комітет рекомендував Волинській обласній державній адміністрації невідкладно розглянути питання щодо будівництва закладів загальної середньої освіти у селах Башлики та Грем’яче Ківерцівського району. Врешті школу у нас таки почали будувати за кошти Державного фонду регіонального розвитку (ДФРР). Оскільки ж надходження грошей із нього можливі тільки за наявності співфінансування, якого, на жаль, Дубищенська сільська рада не в змозі виділити, долучалися фінанси як із районного, так і обласного бюджетів.
1 вересня 2019-го зараховано 36 першокласників, яким довелося шукати приміщення, бо ж не вистачає класних кімнат.
— І зрештою ваші благання почули і відреагували?!
— Це дійсно сталося, а скільки довелося пережити, адже людей нині не стримати, тож напруга зростала. І все ж будівництво навчального закладу у Башликах розпочалося у 2018 році, а у 2019-му планувалося завершити зведення стін і перекриття приміщення. Але у зв’язку із затримкою грошей із Державного фонду регіонального розвитку ці роботи ще не завершені. Вони продовжуються, незважаючи на погодні умови та вихідні.
— Хто ті будівельники, що дали надію громаді?
— Тендер на будівництво виграла компанія «Житлобуд 2», де працюють надзвичайно відповідальні та трудолюбиві люди. Роботи виконують представники ТзОВ «Олицький агробуд» під чітким керівництвом Леоніда Стефановича та Олега Войчака — це їхня основна заслуга. Тому від усіх селян велика їм подяка. Бо це дуже важливо: зрозуміти найболючішу проблему громади і допомогти там, де зусиль самих сільчан недостатньо. Тож нарешті маємо підтримку і сприяння щодо продовження будівництва школи для наших дітей.
— Тепер, коли бачите, як кожен день наближає вас до здійснення такої важливої справи, то й настрій кращий? Мабуть, щоразу знімкуєте для історії села, як «росте» омріяна споруда?
— Безперечно! Емоції переповнюють. Фотографую, збираю газетні публікації, документи — адже все це зусилля не одного дня. Додається впевненості, оптимізму. Жити хочеться! Громада бачить перспективу. Дітки тішаться. Бо ж будь-яке будівництво — то ознака життя, а не занепаду. Тому безмежно вдячна Богу за те, що на моїй життєвій дорозі зустрілися люди, з якими неодноразово перетиналися наші шляхи і які допомогли нам повірити у власні можливості. Саме від них я отримую силу йти далі, надію, віру в досягнення поставлених цілей на розвиток сіл задля добробуту людей, які обрали мене своїм лідером.
Людмила ЯКИМЧУК.
