Ціль не тільки у стрільбі головна. Павло Ковальський довів це власним прикладом.
«Паша, давай! Щоб привіз медаль на Волинь!»
Лучанин Павло Ковальський (на фото) увійшов до національної збірної, яка представлятиме Україну на Іграх нескорених
У команді — тільки реально бойові хлопці
Менш як за 5 місяців у нідерландському місті Гаазі стартують чергові Ігри нескорених — започатковані принцом Гаррі у Лондоні спортивні змагання для травмованих, поранених на полі бою ветеранів війни та діючих військовослужбовців. Втретє братимуть участь у них і наші воїни. І цього разу вітчизняну команду збільшили з 15 до 20 чоловік. Усього ж у змаганнях буде представлено 19 країн.
Два десятки українських богатирів зараз посилено тренуються. Всім їм важко фізично, але простіше морально, аніж їхнім попередникам. Уже знають, куди їдуть, і принаймні в організаційному процесі несподіванок бути не повинно. Учасники минулих Ігор нескорених радо діляться досвідом і секретами успіху з новачками. Хоча які вони новачки? Дорослі чоловіки, які бачили на своєму шляху те, чого нікому не побажаєш… І як справлятися зі стресом, вони й самі кого завгодно навчать.
У списку — тільки «бойові» хлопці, безпосередні учасники російсько–української війни. В мирному житті були хто ким: і банкірами, і водіями. А тепер стали стрільцями, плавцями, веслувальниками, велосипедистами. Волейбол і той підкорився травмованим сміливцям. Його грають сидячи. Українці братимуть участь у кожному із дев’яти запропонованих до змагань видів спорту, крім регбі на візках. Майже всі наші співвітчизники боротимуться за першість одразу в кількох дисциплінах.
З банку — на війну, а потім — у великий спорт
Є у складі національної збірної і волинянин. Павло Ковальський пішов на фронт із першою хвилею мобілізації. Йому на той час було 24 роки, випускник Луцького національного технічного університету працював у банківській сфері. Замість затишного офісу доля повела його найгарячішими точками охопленого вогнем Донбасу. Хлопець у складі 51–ї ОМБР та 128–ї окремої гірсько–піхотної бригади пройшов Савур–Могилу, Степанівку, Григорівку, Петрівське. Окрема сторінка фронтового досвіду — Дебальцеве. Там отримав поранення, після якого тривалий час реабілітовувався у військових шпиталях України.
До мирного життя лучанин адаптовувався важко, тривожно спав, на побутову несправедливість міг відреагувати агресивно. Дати раду емоціям допомогли малювання, спорт, спілкування в колі побратимів. Художньою творчістю займався на реабілітації в Карпатах, а спортом — вже опісля, в рідному Луцьку.
Два десятки українських богатирів зараз посилено тренуються. Всім їм важко фізично, але простіше морально, аніж їхнім попередникам.
Грав у футбол, бігав, стріляв із лука. Впродовж останнього року захопився ще й веслуванням на тренажері. У цій дисципліні та у стрільбі з лука пройшов тестування у Львові та під час всеукраїнського відбору до національної збірної Ігор нескорених у Києві.
Про те, що представлятиме українських ветеранів у Гаазі, дізнався з прямої трансляції оголошення оргкомітетом складу збірної: «Я заради цікавості увімкнув, але до кінця не очікував, що потраплю до складу збірної. Почалися привітання смс–повідомленнями, у месенджері, вайбері. Одразу зателефонував Богдан Оксентюк (спортсмен із Ковеля, який торік виборов три медалі на Іграх. — Авт.) Каже: «Паша, давай! Щоб привіз медаль на Волинь».
Минулорічні перемоги волинян уже дали свої плоди
Зараз Павло посилено тренується. Торік завдяки співпраці ветеранів області, Спілки воїнів АТО Волині, депутатів та керівників волинського регіонального центру з фізичної культури та спорту інвалідів, відділу з питань фізичної культури та спорту Волинської ОДА вдалося закупити 2 сучасні тренажери з веслування, велотренажер та 2 луки. У стрільбі довгий час вправлявся на відкритому майданчику поблизу «Інваспорту».
Стараннями минулорічної золотої призерки Ігор нескорених волинянки Майї Москвич у ЗОШ № 19 в обласному центрі вдалося організувати секцію стрільби з лука. Ініціативна дівчина написала проєкт, завдяки їй і підтримці сотень небайдужих сюди вдасться закупити необхідну кількість луків, у тому числі й дитячих.
Підтримують спортсмена й рідні. Мама та сестра планують поїхати разом із ним до Нідерландів у групі підтримки.
Павло паралельно із заняттями спортом «підтягує» англійську, аби почувати себе за кордоном упевненіше. Не покидає і волонтерської роботи, до якої долучився одразу після демобілізації.
Матеріальна сторона змагань, на щастя, врегульована. До слова, вона вперше передбачена у держбюджеті. Також вагому підтримку надають трастовий фонд «NATO», некомерційне міжнародне підприємство «CROWN AGENTS» та інші. Самотужки учасникам оплатити всі витрати не під силу. Павло після демобілізації де тільки не працював: і в охороні, і готельному бізнесі, і в інформаційній сфері, але спорт вимагає значно більших вкладень, аніж може заробити ветеран, нехай і сповнений неймовірного оптимізму та бажання працювати. Тому будь–яка підтримка нашим атлетам–ветеранам не завадить.
P.S. Є у складі збірної і сусіди–рівняни: Андрій Бадарак із Клеваня та Іван Лепеха з Рівного. Андрій змагатиметься у плаванні та стрільбі з лука, Іван спробує свої сили у веслуванні та плаванні. Про них читайте у наступних випусках.
