На місці поховання пан Ігор кілька разів читає «Отче наш», бо свого часу цього ніхто, напевно, не робив...
Через 74 роки розшукав в Австрії діда і зробив там частинку України
Нововолинець Ігор Новосад продовжує здійснювати шефство над табірним кладовищем біля Відня, де покояться десятки наших полонених. А його німецькі друзі відвідини цвинтаря «Кайзерштайнбруг» включили в програму подорожі по Габсбурзькій імперії
У родині підприємця Новосада завжди говорили, що його дідусь, уродженець села Шарпанці Сокальського району сусідньої Львівщини, загинув в Австрії. Спочатку не знали, звідки така інформація. Потім усе стало відомо. Коли німці взяли в полон Степана Новосада, то повідомили рідних, і його мама поїхала в Мар’янівку Горохівського району (звідти відправляли) провести сина. Не думала тоді, що попрощається з ним назавжди, нашвидкуруч з облікової картки ще записала собі його адресу. Жінка бідкалася й запитувала Степана, чому ж він не кинув коней і не втік (їх мобілізували совєтські командири кіньми відвезти поранених). Казав, що мав надію прорватися з худобою…
А вже 9 грудня 1941-го помер у концтаборі під номером 17а від виснаження. Батько Ігоря Новосада, а найбільше дядько Петро, постійно говорили: мусимо знайти могилу свого дідуся, треба шукати на території, кілометрів двадцять п’ять від Відня.
Так сталося, що шляхи нововолинця пролягли спочатку до Німеччини, згодом — в Австрію. Ніколи не забував, яке завдання мав виконати, оскільки зі старших чоловіків родини залишився він один. Отож, за першої ж нагоди попросив допомогти розшукати могилу діда свого нового німецького друга, а ще, як уточнив, куратора й викладача — доктора Крістофа Ріхтера. Останній до цієї благородної справи залучив австрійського письменника і громадського діяча Маріо Шлємбаха. І через 74 роки потрапив на місце захоронення, до братської могили свого дідуся…
Нововолинський бізнесмен каже, що часто, буваючи за кордоном, принципово не бере в подарунок ні горілки, ні коньяку. Натомість у сумку кладе ілюстровані книги й альбоми про Волинь, Львівщину, інколи — баночки меду, у такий спосіб пропагуючи Україну.
Пан Ігор емоційно розповів, які хвилюючі тривожні почуття його охопили, коли він уперше туди потрапив. Пан Маріо показав концтабір, де пізніше розташовувались американські війська, невеличкий музей, і повіз на табірний цвинтар «Кайзерштайнбруг», що стояв… запущений, до якого не зробили дороги, а лише височів хрест. Було гірко і боляче.
Нещодавно укотре заїхав помолитися до могили діда і його побратимів, які навічно заснули на австрійській землі. Був приємно здивований: табірний цвинтар набув нового вигляду, він доглянутий: скошена трава, відремонтована огорожа, до нього прокладено дорогу. Навіть ніде не видно пляшок з–під алкоголю, що, на жаль, було раніше. Ігор Іванович пригадав, як під час першого візиту попросив пана Маріо перед тим заїхати до торговельної точки. Його німецький колега запитав, чи хоче українець придбати «водку»? Коли почув у відповідь, що треба на могилу свічку, був приємно вражений. До слова, нововолинський бізнесмен каже, що часто, буваючи за кордоном, принципово не бере в подарунок ні горілки, ні коньяку. Натомість у сумку кладе ілюстровані книги й альбоми про Волинь, Львівщину, інколи — баночки меду, у такий спосіб пропагуючи Україну.
Що ж до цвинтаря, то, як уже повідомляла наша газета, Ігор Новосад три роки тому виготовив, завіз і встановив хрест, де написано, що в цій землі покояться останки Степана Новосада. Буваючи там, кілька разів читає «Отче наш», бо свого часу цього ніхто, напевно, не робив… Каже, що поїздки до Австрії стали для нього частинкою духовного життя.
Насамкінець — про результат. Німецькі друзі Ігоря Новосада відвідини цвинтаря «Кайзерштайнбруг» включили в програму подорожі по Габсбурзькій імперії. І про найголовніше. Якщо ми будемо чинити патріотично, шляхетно й цивілізовано, то й за кордоном нас сприйматимуть і поважатимуть.
