У Рівному вдруге вкрали голову більшовицького революціонера

Бронзовий Олеко Дундич за останні 17 літ «потерпів» уже вдруге. У 2012-му частину пам’ятника зрізали радше на металолом, аніж з патріотичних мотивів. А ось нещодавно, 24 листопада, хтось розбив погруддя з більш політичних міркувань. Тепер Рівненській міській раді, яка три роки тому так до кінця і не спромоглася провести декомунізацію у місті, доведеться витрачати більше коштів рівнян — ​не лише на те, щоб перепоховати самого Дундича з парку Шевченка, а й на те, щоб встановити на його могилі на кладовищі новий пам’ятник. Єдине, що у цій ситуації може тішити міських чиновників і депутатів, — ​витрачатися доведеться в області не лише Рівному. Зважаючи на тенденцію, голова Дундича — ​далеко не остання, яка полетить із монументів колишнім радянським діячам

 Декомунізація в Україні розпочалася навесні 2015-го і мала закінчитися до кінця того ж року — ​перейменуванням вулиць, забороною використання радянської символіки та демонтажем пам’ятників більшовицьким та радянським діячам, чиї зусилля були спрямовані проти українського народу та його боротьби за незалежність. На Рівненщині, наприклад, перейменували місто, назване на честь радянського партизана Миколи Кузнецова, у Вараш, а заодно села Жовтневе, Радянське, Іскра та Червоне. Змінили місцеві ради і назви вулиць. Зокрема, у Рівному відповідно до закону про декомунізацію зникла вулиця Олеко Дундича, більшовика, який загинув під час битви у цьому місті в 1920 році, а ось пам’ятник йому з парку імені Тараса Шевченка так і не забрали.

У 2016-му активісти вимагали у міської влади демонтувати цей недокомунізований монумент. Проте замість того, щоб перепоховати з центрального парку останки більшовика, міськрада провела опитування, залучивши для цього, як зазвичай, студентів Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені Степана Дем’янчука. Ті визначили, що лише 21% рівнян підтримує знесення пам’ятника, — ​і далі справа так і не зрушила.

24 листопада невідомий розбив голову погруддя Дундича. Хто це зробив і з яких мотивів — невідомо. Можна лише припускати, був то акт «народної декомунізації» чи просто п’яний вандалізм, проте міській владі таки доведеться тепер на могилу у центрі Рівного звернути увагу і вирішити політично неприємну дилему: відновлювати бюст хорвату–більшовику, який сприяв тому, що Україна опинилася в СРСР не зовсім законно, чи залишити могилу без пам’ятника, що наче й не годиться. Хоча, чи точно під бюстом хтось похований і чи саме Олеко Дундич, достеменно ніхто не знає.

У 1939 році, коли прийшла радянська влада, Дундича перепоховали в парку — потрібно було зробити певне шоу, політичну акцію.

До слова, так само «декомунізували» цього літа і монумент у Здолбунові. У серпні невідомі розбили голову погруддя радянського диверсанта–розвідника Миколи Приходька, який загинув у 1943 році під час Другої світової війни і був родом зі Здолбунівщини. До переліку осіб, чия діяльність підлягає під декомунізацію, Приходько не увійшов (його немає, зокрема, у списку, який оприлюднив Інститут національної пам’яті), проте Здолбунівська міська рада у 2016–му ухвалила пам’ятник демонтувати та перенести на територію музею. Ні за попередні два роки, ні за останні три місяці, відколи погруддя обезголовлене, монумент так і не зрушили з місяця. А поліція, посилаючись на рішення міськради про його демонтаж, відкрите після руйнації провадження закрила.

Василь Зелінський, начальник міськвідділу поліції у Рівному:

— За фактом руйнування пам’ятника Олеко Дундичу було внесено відомості до Єдиного реєстру за статтею 297 Кримінального кодексу (наруга над могилою). Ведеться розслідування, висунуто робочі версії. На жаль, камер спостереження у парку немає, хоча було б доцільно у місці, де стільки людей, їх встановити. Даних щодо результату розслідування попереднього руйнування монумента в мене немає — це було більше 10 років тому.

Галина Кульчинська, заступниця міського голови Рівного:

— Ми маємо пам’ятати, що «червоний» Дундич підпадає під закон про декомунізацію. Але у ньому є виняток: пам’ятники не підлягають знесенню, якщо під ними є реальні могили. Саме тому ми вулицю перейменували, а монумент у парку Шевченка не зносили. У 2016 році активно обговорювали перенесення могили, проте проєкт рішення для цього так ніхто й не зробив. На мою думку, сьогодні не може йтися про відновлення пам’ятника Дундичу, тому що це порушує закон і підпадає під кримінальну статтю. Я вважаю, що могилу Олеко Дундича потрібно перенести на кладовище. Але рішення про перепоховання має ухвалити або міськвиконком, або сесія. Ми будемо робити подання, аби депутатські комісії розглянули це питання. Поки воно не вирішене, правильно — забрати розбитий бюст і залишити на могилі лише стелу. Перезахоронювати взимку навряд чи хтось буде.

Володимир Кондратюк, заступник міського голови Здолбунова:

— Зруйнований пам’ятник Миколі Приходьку досі стоїть, бо є ініціативна група, яка хоче його відновити, перш ніж перевезти на територію музею. До неї увійшли депутати, керівники музею, нашого комунального підприємства, проте з невідомих мені причин ця група не збирається і не працює. Хоча торік кошти на перевезення монумента точно були. Якщо не помиляюся, закладали їх у бюджет на цей рік. Міська рада не проводила опитування, демонтувати пам’ятник Приходьку чи ні, коли ухвалювала рішення у 2016–му. Як видно із соцмереж, одні підтримують його, інші наполягають, що монумент має лишитися. Ми давали запит в Інститут національної пам’яті, нам відповіли, що Микола Приходько не є у списку декомунізації, проте дали рекомендації, що логічно виховувати патріотизм на сучасних героях, зокрема українсько–російської війни на Сході. Втім, є й інший нюанс — у Здолбунові живуть родичі Миколи Приходька, саме тому й вирішили не просто прибрати пам’ятник, а перенести його до музею.

Микола Бендюк, історик, краєзнавець, мистецтвознавець:

— Як фахівець я мав би підтримувати збереження мистецтва, бо пам’ятник Дундичу, в принципі, — непогана робота. Але відповідно до закону про декомунізацію ця скульптура не мала права стояти у парку Шевченка. Відкрию таємницю: у 1989—1990 роках, ще за радянських часів, я відбивав носи пам’ятникам Леніну, навіть розуміючи, що деякі з них хороші з точки зору мистецтва. Але їх треба було демонтувати. Якби цього вчасно не зробили, у нас було б повторення подій на Донбасі. Бо там, де стоять леніни, дундичі, приходьки, може з’явитися Донбас. Монументи цим особам не повинні бути у громадських місцях. Якщо під ними немає поховання, їх можна перемістити у музеї, якщо є — на кладовища.

Якби у 2016 році міський голова Рівного пристав на пропозицію громадськості і розглянув питання про перенесення пам’ятника та останків Дундича на цвинтар (зрештою, це було б по–людськи — могили не мають бути у громадських місцях), то сьогодні нічого б не сталося, на кладовищі його ніхто не зачіпав би. Але оскільки міський голова затягнув вирішення питання, очевидно, це і спровокувало таку реакцію. Відновлювати пам’ятник у парку Шевченка не можна. Щодо перепоховання, то виникає питання, чи є там останки. Якщо дивитися на старі фотографії, то могила Дундича була не там, де зараз, а за кілька метрів збоку. Зрештою, навпроти була тюрма, концтабір німців, тоді не дуже церемонилися і могли закопувати людей прямо в парку, тож, думаю, там багато останків, котрі з часом потрібно буде зібрати та перепоховати.

До речі, Дундича, який загинув під час штурму Рівного, поляки похоронили на кладовищі на Грабнику. У 1939 році, коли прийшла радянська влада, його перепоховали в парку — потрібно було зробити певне шоу, політичну акцію: розказати, який хороший Дундич, аби створити героїв, які були б для Рівного зрозумілими. І знову ж таки дискусійно, чи тоді, у 1939–му, перепоховали в парку саме Дундича (і чи взагалі останки когось). Стовідсоткової інформації немає.

Вважаю, що у Здолбунові пам’ятник Миколі Приходьку також потрібно демонтувати. І точно провести декомунізацію у Вілії Острозь­кого району, де досі стоїть монумент, і не перейменували музей Миколи Островського, людини, яка причетна до організації Голодомору в Ізяславському районі на Хмельниччині. Якщо влада з цим затягне, то з пам’ятником у Вілії буде те саме, що було з монументами Приходьку та Дундичу.

Левко ЗАБРІДНИЙ.