Велика циБуля, або Страйк на замовлення

У ті хвилини, коли завозять цибулю, залою ніби ураган пролітає: люди зриваються з місць і біжать назустріч. Біля навантажувача головне правильно стати, щоб якнайшвидше потрапити до ящиків, які ще їдуть. Нецензурщина, штовханина і швидкісний «броунівський рух»! Але в цьому хаосі є свій порядок, бо кожен, вхопивши те, що краще, біжить до свого місця. Майже 16 кілограмів перед собою — і дайте дорогу!

Суть цих нальотів у тому, щоб ухопити велику цибулю, бо ж оплачується робота від виробітку! Причина в тому, що брати ящики можна тільки за порядком, не перебираючи (правило для наївних і патологічно чесних). Якщо крізь шпарини у трьох нижніх ящиках видно щось велике, робиться так: Галя, яка це побачила, накриває грудьми верхнього ящика, руками обіймає нижні і кричить так, щоб чути було в Україні:

— Марисю–ю-у!!

Марися може зреагувати не одразу, бо шумить транспортер для сміття, їздять вантажівки на вулиці, навантажувачі в залі, гомонить 300 чоловік, у чотирьох місцях грає різна музика з телефонів. Марися чує за третім разом. Прилітає захекана, і починається транспортування трьох ящиків цибулі на дві особи.

То спеціалісти знали, що при вищій ціні на дрібну цибулю ми заробимо менше?!

— Тільки по одному можна брати! — помічають непорядок старожили.

— Неси верхнього, неси! — шипить Галя Марисі, — і вертайся!

Марися побігла — прибігла за наступними 16–ма кілограмами і… «не вписалася»!

Ш–шарах об щось — і глухе бах–бах–бах вибиває їй ритм біля ніг.

— К–курва! — налітає на неї міцно збитий чолов’яга до двох метрів зросту. Марися за словом у кишеню не лізе, відповідає блискавично.

— Ящика бери і не зачіпай його! — шипить їй Галя у вухо. — То професорська пара, вони з війни.

Марися скоса дивиться на «воєнного» професора, якому дружина збирає розсипану цибулю.

— Суки! Хто зсипав дрібну цибулю?!! — починається скандал десь посередині зали. Йдеться про ту ж таки гонитву за великою цибулею, бо так швидше наповнюється ящик.

— За малу хай платять більше! — гукає жіночий голос на виправдання намагання велику цибулю почистити, а дріб’язок із кількох ящиків зсипати в один: хай наївні із цим колупаються!

Через кілька хвилин фраза «хай платять більше!» набирає іншого звучання:

— Страйкуймо! Хай платять більше… за малу цибулю!

— Всі виходьмо на вулицю! — звучать команди ініціаторів страйку.

По тому, як неохоче частина працівників залишає робочі місця, зрозуміло, що ідея подобається не всім.

— Так не піде! Як виходимо, то всі! — закликають до свідомого відстоювання своїх інтересів організатори.

…Врешті всі на вулиці. Нібито чекають генерального. Минає година. Під осінньою мрякою та прохолодним вітром меншає напористості і в ініціаторів.

— То чого ми мерзнемо?! — починаються підступні запитання.

— Люди! Не розходьтеся! Ми повинні поговорити з керівництвом! Генеральний обіцяв підняти оплату за дрібну цибулю!

— Так його ж нема! Коли обіцяв?

— Минулого тижня!

— То чого ж ми тут стоїмо, мерзнемо?

— Щоб поговорити… Оголосити вимоги…

— Які вимоги, якщо вже обіцяв?

— Побутові кімнати облаштувати, електрочайники купити.

…Через два дні у цій же залі:

— Сьогодні ріжемо дрібну цибулю!

Обліковець називає ціну, вищу на 5 грошів (копійок) від тої, що була.

— Ура! Ми перемогли! — вигукує група заробітчан.

…В кінці дня:

— Та що ж ми заробили?! Нарізали в два рази менше, — розгублено розводять руками люди.

— Як же так?! — не можуть відійти від шоку ініціатори страйку.

— Суть змішування великого і малого в тому, що дрібне заповнює порожнини і дає вагу, — пояснює обліковець.

— Ви хочете сказати, спеціалісти знали, що при вищій ціні на дрібну цибулю ми заробимо менше?! — здогадується раптом один із активістів.

Обліковець усміхається у відповідь.

Урок 1: все життя складається з переговорів різних рівнів, різного призначення.

Урок 2: перш ніж вибивати двері, варто з’ясувати, чи вони замкнені.

Анастасія ПЕЦЕНЮК, дослідниця європейського заробітчанства.

Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.