ЧИ АЗАРТНА ВИ ЛЮДИНА?

Чи азартна ви людина? Якщо грали, то який був найбільший і найменший виграш?
Як ви ставитесь до ігрових автоматів?

Андрій ЗНАЙДА, директор РІА “Наш час”:
— Я не азартна людина. А щодо виграшу й програшу, то можу сказати про це на досвіді своїх друзів. Знаю, як дехто вигравав і триста доларів, але й програвав три тисячі доларів!
Я проти ігрових автоматів, бо це своєрідний допінг,— як алкоголь, наприклад. Якщо людина може зупинитись на “золотій” серединці вчасно, то добре. Я ж бачу, що більшості гравців зробити це важко. На мою думку, ще більш-менш прийнятна гра на тоталізаторі, коли роблять ставки на футбольні матчі, інші події. Це вже не випадковість — людина обізнана з футболом, зокрема, може щось прорахувати.

Володимир ПАВЛІК, підприємець:
— Якщо я й азартна людина, то мій азарт — до поїздок, до спілкування з людьми, в яких інший менталітет, культура. Але один раз я таки грав. Це було у США. Нас завели у казино, а щоб цікавіше було, то дали фішки на двадцять доларів. Я їх, звичайно, програв. А ті, хто і виграв сімдесят, а то й сто доларів, тут же зробили нові ставки і залишились ні з чим.
До гри на автоматах ставлюсь негативно, бо вважаю, що вони запрограмовані на програш. Комусь і випадає удача, але сподіватись, що ти один із щасливчиків,— це смішно. До речі, у США тільки у Лас-Вегасі дозволяється всім утримувати автомати, бо це шоу-місто. А у всіх інших містах вони за їх межами — на території резервацій індіанців. І гроші, програні багатими людьми, йдуть на розвиток цих резервацій. А подивіться як у нас — в центрі Луцька ігрові автомати зустрічаються через кожні кількасот метрів і звабливо запрошують спробувати удачу.

Юрій ЯЦЮК, тележурналіст:
— Ніколи не був азартною людиною, хоч, пам’ятаю, колись грав у спортлото. Найбільшим моїм виграшем було три карбованці.
До гри на автоматах ставлюсь скептично, бо не вірю, що можна зайти в ігровий заклад і враз стати багатеньким. В основному власники працюють на себе. А як це вдається? Якщо можна відкрити банківські файли, то тим більш не важко підлаштовувати комп’ютерну програму ігрових автоматів. В усякому разі я б підняв вікову планку — дозволив би грати з двадцяти одного року. Нехай молоді люди наберуться розуму, щоб не пускати з вітром батьківські гроші.

ЮРІЙ, підприємець:
— В сім’ї, де я ріс, азартні ігри не були в пошані. І я був переконаний, що абсолютно не азартна людина, аж поки не спробував грати. До речі, в азарті, на мою думку, є як негативні моменти, так і позитивні. Люди, які проявляють азарт у грі, врешті-решт, часто успішні в житті — в навчанні, роботі. Я ніколи не грав на великі гроші, а лише для того, щоб отримати задоволення.
Відносно мого ставлення до ігрових автоматів, то, на мою думку, в цьому бізнесі переважає негатив. Але така реальність, що це зло в нашому суспільстві, уже є. Питання за ставленням держави — коли вона врегулює діяльність ігрових закладів у рамках законодавства, то все буде нормально. Держава отримає солідні прибутки. А клієнти бувають різні. Є люди, які приходять в ігрові зали не з метою виграти, а відпочити. Це не найгірший спосіб “випустити пару”. Хтось п’є горілку, а інший — грає...

Мирослав ВАТАЩУК, магістрант ВДУ:
— Я азартний, як і кожна, мені здається, людина: всім хочеться пережити момент гри, коли адреналін у кров б’є, чи досягнути якоїсь мети. Я ще зовсім малим, за Радянського Союзу, грав у лотерею. Батьки купували мені білети. А ігрові автомати “освоював” уже пізніше — економив на сніданках, збирав здачу, коли посилали в магазин, і пробував грати. Одного разу я поставив десять гривень (тоді це були для мене чималі гроші, бо долар коштував дві гривні), а виграв всього дві гривні.
З часом моє ставлення до ігрових автоматів стало цілком негативне. Особливо до того, що можуть грати і малолітні діти. Працівниця кінотеатру «Промінь» в приватній розмові розповіла, що діти, буває, “спускають” там по п’ятдесят, а то й сто гривень. Вони нібито відчувають себе дорослішими, не підозрюючи, що втягуються у велике зло.

РУСЛАН, людина “на вільних хлібах”:
— Я азартний змалку. Сьогодні мені тридцять, а граю я вже років п’ятнадцять. Коли не було автоматів, то грав у карти. Для когось великий виграш чи програш у сто гривень, а для когось — це тисячі. Я відношусь до останніх. Тисячі і вигравав, і програвав.
Я б не хотів нікого “присаджувати” на автомати. Але скажу, що ставлюсь до них нормально. Так, це наркотик. За задоволення, за адреналін треба платити. Але ж коли людина заходить в бар випити кави, то вона також витрачає гроші. Як у барі, так і тут треба мати почуття міри. Якщо його нема, то може бути біда.