Нехай ЗЕлений рік перейде в МИрний і БАгатий!
2019–й… Уже в перші секунди його Україна дізналася, що лідер студії «95 квартал» Володимир Зеленський буде балотуватися в Президенти України. А затим настав зоряний час його ЗЕ–команди, яка спочатку впевнено здобула булаву глави держави, а потім поклала усіх на лопатки у парламентських перегонах. Перемога була з таким величезним відривом, що «слугам народу» не потрібна була ніяка коаліція: настільки українці після 5 років війни з Росією погодились віддати «зеленим» всю владу в країні. Виходить у них чи не виходить, наскільки змінилася країна й чому не настав обіцяний мир — судити зараз вам…
Апотім прогриміла команда Андрія Шевченка: національна збірна України під його керівництвом упевнено виграла свою відбіркову гру, здолавши чемпіонів Європи — Португалію з її суперзіркою Кріштіану Роналду, і пробилася на Євро–2020. Імена Зінченка, Маліновського, Яремчука, П’ятова знають уже чи не всі українці і не можуть дочекатися літа, щоб тримати кулаки за наших!
Ми ж, підбиваючи підсумки 2019–го, побачили свою команду, яка теж досягла цьогоріч чималих успіхів і будує Європу в Україні, або захищає чи допомагає захищати її на лінії фронту і в тилу. Підбираючи склад, навіть умовно використали класичну футбольну схему «4–4–2», тобто «1–4–4–2» (воротар, 4 захисники, 4 півзахисники і 2 нападники).
Тож знайомтесь зі збірною героїв публікацій «Газети Волинь»:
воротар — Світлана Ковалевич (берегиня роду із села Глинне Рокитнівського району Рівненської області у січні 2019 року народила 19–ту дитину, зараз чекає на 16–го внука).
захисники: Олександр Лановий (священник, волонтер, педагог із села Оконськ Маневицького району Волині), Максим Овечко (завідувач урологічного відділення Ковельського МТМО, де цьогоріч розпочали проводити операції з пересадки нирки), Олена Медведєва (рівнянка, яка так вишиває… книжки, що потрапила до Книги рекордів Гіннесса), Тетяна Парадовська (вчителька української мови Луцької ЗОШ № 22, її родина має 105 років педагогічного стажу).
півзахисники: Степан Федік (у селі Піщане Камінь–Каширського району очолює громадську організацію «Сто ходів», яку створив з однодумцями, щоб у місцевих лісах збільшилося звірини), Ярослав Карпук (майбутня зірка естради зі Старої Вижівки, своїм співом він підкорив серця суддів і глядачів конкурсу «Голос країни»), Василь Базюк (колишній воїн АТО із дружиною Валентиною у рідному Хотячеві Володимир–Волинського району заснували сімейну ферму і заробляють удома), Ірина Климець (метальниця молота із села Четвертня Маневицького району цьогоріч тріумфувала на іграх ХХХ Всесвітньої літньої універсіади в Неаполі і стала п’ятою на дорослому Чемпіонаті світу з легкої атлетики).
І молюся, щоб війна закінчилася. Щоб матері не хоронили своїх синів. Бо то найстрашніше — бачити в домовині свою дитину.
форварди: Анатолій Бричка (ветеран АТО, педагог, почесний громадянин Маневицького району, директор школи Старосільської ЗОШ), Андрій Млинарський (воїн–волонтер АТО, на лінії фронту підірвався на міні 19 грудня 2019 року і втратив руку).
Кожному з наших гравців ми поставили 2 новорічні запитання:
1. Найпам’ятніша для вас подія 2019 року?
2. Чи закінчиться війна у 2020– му і чи поверне Україна собі окуповані території?
«Для жінки, яка народила 19 дітей, чекає 16–го онука, найважливіше, аби був мир»
Світлана Ковалевич, про яку «Газета Волинь» розповідала не раз, зокрема й у січні цього року, живе в селі Глинне Рокитнівського району на Рівненщині, яке є рекордсменом із народжуваності не тільки в Україні, а й у Європі. На його території понад 600 багатодітних сімей! І все ж Світлана Степанівна — свого роду феномен. Це мати–героїня, можна сказати, в кубі, адже народила аж 19 синів і дочок!
Катерина ЗУБЧУК
Почувши наші запитання, жінка сказала:
— Могли б і без мене відповідь дати: звичайно ж, найпам’ятніша подія у році, з яким будемо прощатися, — це поява на світ 18 січня 2019–го нашого наймолодшого синочка Назарчика. Не забуду того дня. На пологах був мій чоловік. Він увесь час молився, а коли дитя зауекало, то аж розплакався.
Хлопчик наш був нівроку — важив майже чотири кілограми, а зараз має вже всі десять, як не більш. Апетит добрий у нього. Ось і нині лежить біля грудей і «працює», не лінуючись. Правда, тепер у його меню вже й картопля, борщик. Одне слово, все, що є на столі, те і йому даємо. На ноги він зіп’явся рано — десятий місяць ішов, як почав ходити. Тож тільки дивися за ним, щоб шкоди не зробив, бо може і шафу на кухні відкрити, щось із посуду побити.
Коли Назарчик народився, то з багатьма журналістами довелося говорити. І всі запитували, чи буде ще у наших дітей братик чи сестричка. Казала і кажу: це вже як Бог дасть. Хоч, думаю, що це ж мені незабаром 46 мине — може, і не прилетить більш бузько до нас із Петром. Скоро 30 літ, як ми у шлюбі, і за ці роки он яке сімейство нажили! Шестеро старших дітей мають свої сім’ї. П’ятнадцять онуків нам подарували, а шістнадцятий, як кажуть, якраз у дорозі. Ждемо із дня на день його народження. Двоє дорослих синів і донька ще не одружені. У нас тепер семеро школярів, троє дошкільнят. Є біля кого ходити. Але й поміч маю — старші для Назарчика уже добрі няньки.
Ви питаєте, чи війна закінчиться у 2020–му? Я не провидиця, але скажу, що крепко цього хочу. Для жінки, у якої стільки дітей, внуків, то найважніше, аби мир був. Не дуже вникаю в політику, але про ту біду, яка вже шостий рік забирає життя чиїхось дітей, калічить їх, добре знаю. І молюся, щоб війна закінчилася. Щоб матері не хоронили своїх синів. Бо то найстрашніше — бачити в домовині свою дитину. Не для того ми їх народжуємо, щоб гірко оплакувати.
