Завідувач урологічного відділення Максим Овечко вважає себе «командним гравцем», адже пересадка органів вимагає злагодженої роботи багатьох спеціалістів.
У Ковелі провели ще одну пересадку нирки
Завідувач урологічного відділення Ковельського МТМО Максим Овечко у листопаді цього року брав участь в операції з трансплантації органа, яку вперше в Україні було проведено в районній лікарні. Історія подружжя Федорових із села Поромів Іваничівського району, у яких тепер дві здорові нирки на двох, схвилювала наших читачів. Як почуваються сьогодні Надія і Віталій? І з яким настроєм зустрічає Новий рік один із їхніх рятівників?
— Минув місяць від часу нашого знайомства з пацієнтами, які увійшли в історію волинської медицини. Чи виписали вже з лікарні Надію? — поцікавилися ми.
— Та вона давно хазяйнує вдома, варить чоловікові й дітям борщі. Післяопераційний період пройшов без ускладнень, уже через два тижні після пересадки жінка казала, що її нічого не турбує й вона готова йти додому. Правда, пацієнтці довелося побути в стаціонарі під наглядом лікарів трошки довше. Але жодних тривог стан її здоров’я не викликав. Приїжджала нещодавно на обстеження —весела, задоволена, дякувала, що перестала бути заручницею «штучної нирки», — відгукнувся на наш телефонний дзвінок лікар Максим Овечко.
Життя жінки 6 років залежало від процедур гемодіалізу, три з них — вона перебувала в черзі на трансплантацію в Запоріжжі. Тому пропозицію ковельських спеціалістів, які протягнули їм руку допомоги, Федорови прийняли як подарунок долі. Віталій став донором нирки для дружини, адже над усе хотів звільнити її від страждань.
Сам факт, що родичі пацієнта, в якого настала смерть мозку, дали згоду забрати нирку, аби вона врятувала комусь життя, — дуже обнадійливий.
— Безумовно, і для мене, і для моїх колег перша трансплантація органа в нашій лікарні — найпам’ятніша подія року, що минає. На сьогодні вона — перша, але вже не єдина. Як і планувалось, у Ковельському МТМО в грудні проведено другу операцію з пересадки, цього разу — трупної нирки. Тут були свої особливості процесу трансплантації, але з роботою наша команда урологів, анестезіологів, хірургів, трансплант–координатора та юристів знову справилася успішно, — поділився гарними новинами пан Максим. — Сам факт, що родичі пацієнта, в якого настала смерть мозку, дали згоду забрати нирку, аби вона врятувала комусь життя, — дуже обнадійливий. Значить, люди починають усвідомлювати важливість посмертного донорства, що дасть змогу активно розвивати трансплантологію в Україні.
Спілкувалися ми суботнього дня, коли офіційно у завідувача урологічного відділення мав бути вихідний. Але провів він його на роботі. Причому лікар був настільки зайнятий, що знайшов час для розмови аж під вечір. Пояснив, що багато важких пацієнтів, відділення переповнене. Нема гарантії, що і новорічне свято вдасться провести з дружиною і синочком удома, і до батьків у Смілу на Черкащину навряд чи буде змога вирватися на Різдво. Та в голосі молодого лікаря ми не почули ноток песимізму, навпаки, відчувалося, що наш співрозмовник дуже захоплений своєю роботою. Тому і на запитання про прогнози на наступний рік відповідь була лаконічною:
— Сподіваюся, будуть нові можливості для професійного вдосконалення, новий досвід. На жаль, не можу бути в ролі експерта з політичних питань, бо ніколи стежити за всіма іграми на цій арені. Як і кожній людині, мені хочеться, щоб Україна гідно виглядала в очах світу, і щоб саме на таких умовах нам вдалося досягнути миру і повернути окуповані території. Чекаю від 2020 року гарних подій, перемог у всіх сферах життя!
