Підтримати первістка
— Мамо, чому ти постійно його захищаєш?! Він завжди правий, але ж він перший почав! — Тобі це здається. Я маю зауваження до вас обох
Називаю це «вічним діалогом», бо вже чула таке звинувачення і відповідала десь так само. Правда, «викинула» зі своєї лексики «Ти ж старша». Це нагадування не є аргументом. Донька не винна, що старша. Нюанс: вік не робить її менш дитиною. Тема стосунків між дітьми, включаючи туди і батьків, певно, вічна. Знову зачепити її в газеті мене «підігріло» звернення однієї мами, яка переймається, що її старший хлопчик росте надто поступливим порівняно з напористою меншою дочкою. Жінка каже, що їхній син малюком надто часто чув «не можна» — так оберігали меншу сестричку. Вона пов’язує це з нинішнім небажанням старшого відстоювати своє. Що мають робити мама з татом, щоб менший не почувався мазунчиком долі, а старший — актором другого плану?
Ставитися однаково до своїх різновікових дітей, особливо коли вони всі ще маленькі, — це дуже високе мистецтво! Інстинктивно хочеться захищати слабшого, бо він не може постояти сам за себе. Однак менший швидко вловлює, що має право на нахабство, а старший, певна річ, — у гніві і розпачі. Треба пам’ятати, що старша дитина й так відчуває розчарування, втрату унікальності і як мінімум «половини» любові мами. Я кажу про це авторитетно, бо є старшою сестрою. Отож при сварках малих, думаю, згадувати про цю природну мамину схильність — боронити меншого — уже гарний крок на шляху до психологічної справедливості.
Наприклад, тарілки з обідом на стіл подавати за старшинством: спочатку — главі родини, старшій дитині, а малявці — останній.
Психотерапевти–практики радять «підвищувати» первістка у його власних очах через сімейні традиції. Наприклад, тарілки з обідом на стіл подавати за старшинством: спочатку — главі родини, старшій дитині, а малявці — останній. Ще — зі старшими донькою чи сином важливо часто радитися, цікавитися її чи його думкою з різних питань. Це дуже додає впевненості і підвищує самооцінку… Пригадую, як друг розповідав, що у 8 років він переконував маму купувати на кухню товстіший лінолеум. Його виховували так, що він часто брав активну участь у питаннях зі світу дорослих. Тепер він — чоловік із незалежним мисленням.
Типова ситуація: мале забирає іграшки або шкільні речі старшого. Що часто кажуть дорослі? «Нема чого розкидати. Сам винен». А добре було б стати на бік старшого! Меншеньке знало б межі дозволеного, а старше раділо, що справедливість «ще жива». Є відгуки дорослих дітей про помилки їхніх батьків. Діалоги про це надрукували дві психотерапевтки Адель Фабер і Елейн Мазліш, які проводять тренінги для мам і тат. Кожен згадав свої несправедливості з дитинства. «Повилазило» багато чого — і порівняння одного з другим не на чиюсь користь, і більша любов, і неприязнь через несумісність характерів батьків і дитини… І це озвучили дорослі люди, здатні чітко аналізувати. Діти дуже чутливі, і часто їм не треба слів і поглядів, щоб зрозуміти суть речей. Дорослі, котрі згадували непродуманий емоційний вплив їхніх батьків, зауважували, що в них би все складалося набагато краще, якби їх старалися любити такими, якими вони є.
Досконалості у співжитті з іншим поколінням досягти важко, та добре, коли оступишся, захотіти спробувати по–іншому.
Якщо маєте якісь зауваги — пишіть: електронні адреси [email protected] або ж [email protected], а поштова — є в газеті.
