«Війна може закінчитися лише перемогою України», – каже Микитович.
Зі школи — на війну: його історія не в підручниках
У грудні Анатолія Бричку обрали Почесним громадянином Маневицького району. Микитович — звичайний учитель історії та директор школи. Він вирішив, що розповідати дітям на уроках історію України, коли сам не був на фронті, — неправильно. І пішов добровольцем. Уже давно повернувся, але досі на грудях носить медальйон Божої Матері, який тоді, у 2015-му, подарували йому учні
— Придбали синові у Луцьку квартиру, саме приїхав сюди подивитися, — чую голос Анатолія Микитовича у слухавці. — Нарешті має власне житло, це важлива подія у житті сина, а значить, і в мене. Купив ялиночку, поставив, трохи її прикрасив. Сів біля неї, і ви саме подзвонили. Син багато працював, щоб заробити на свій дім. Ми трішки допомогли, але то дрібниця. Він зараз в дорозі, в Європі. Приїде, зайде, приємно буде. І в його домі теж свято.
Старосільська ЗОШ — філія опорного навчального закладу, що в сусідніх Колках, там Анатолій Бричка працює з 1986–го. Родом із Рівненщини. Цій школі віддав пів життя. Саме завдяки йому в навчальному закладі вже з десяток літ раз на місяць виплачують учням стипендії за успішність. Кошти дає колишній випускник Вадим Снитюк: 200 гривень — школярам молодших класів, 300 — старшим.
Анатолій Бричка у 56 залишив школу і пішов добровольцем в АТО. Тільки хвилювався, чи справиться поруч з молодими. Розповідає, що коли мобілізаційний вік збільшили до 60, відразу ж написав заяву на відновлення себе на обліку.
Спершу був Яворівський полігон. Потрапив в інженерно-саперний батальйон, де отримав спеціальність «механік–водій МТУ 20». Постійно просився на Схід.
Мене дуже дивує, що сьогодні стільки українців їздять у Московію на заробітки…
— Коли написав рапорт про відправку, його не задовольнили, — згадує директор школи. — Листок мені повернули, а вгорі зазначили: «Не тратьте дарма паперу. Майор Івахів». Я дітей залишив, я ж не йшов туди, щоб просто сидіти. Повернусь — і що учням скажу?! Але добився свого!
Через пів року Микитовича відправили в Окремий спеціалізований евакуаційний підрозділ штабу АТО «Сармат», що базувався біля Краматорська, завданням якого було — перевозити важку бронетехніку. Повернувшись звідти, удома ще довго звикав до тиші. На прапорі, який привіз із собою і повісив у шкільному коридорі, — слова від побратимів, номери мобільних…
— Війна може закінчитися лише перемогою України, — говорить учитель історії. — Поверненням окупованих територій та Криму. Поки цього не буде — мусимо воювати. А повернути їх буде вкрай важко. І не стільки у плані військового шляху, як ментально. Бо більшість людей на Сході генетично не українці, через це так нелегко нашим хлопцям, які там стоять. Гарантую, що нинішня влада не зробить нічого доброго стосовно повернення цих територій. Хіба що на українській землі відступить українська армія, виконуючи наказ… Але на душі недобре від того. Політологи вичислили формулу, що лише 25 відсотків — це та активна частина, яка тягне суспільство вперед. Всім іншим важливо добре поїсти, добре поспати, заробити грошей, а те, що в країні йде війна, їх не обходить. Мене дуже дивує, що сьогодні стільки українців їздять у Московію на заробітки…
У школі готуємось до завершення першого семестру, відправили величезну партію допомоги на Схід. Відгукнулися діти, вчителі, батьки. Я так і писав в листах, які поклав у ящики: «Щоб там у верхах не робилося, ми про вас пам’ятаємо, переживаємо і чекаємо лише з перемогою». Треба, аби хлопці знали, що вони недарма стоять. А ще повернулась у Володимир-Волинський 14–та бригада. І від них до нас має приїхати представник, щоб подякувати за допомогу. Він привезе бойовий прапор, набір книг і … повний ящик осколків від снарядів. Залишки війни… Щоб пам’ятали…
