У 41 рік Хаял Алекперов став одним із найвідоміших екстрасенсів світу. І в цьому є велика заслуга України, за що чоловік їй дуже вдячний і вважає нашу країну своїм другим домом.
На участь у телешоу про екстрасенсів Хаял Алекперов погодився, щоб спасти маму
Свого надприродного дару азербайджанський провидець боявся і соромився, але якраз він згодом допоміг врятувати в Україні найдорожчу для нього людину на землі
Дитину батькам «віддав» пророк із віщого сну
З довгим, немов у дівчинки, волоссям він з дитинства був не схожим на інших. Маленький Хаял не розумів, чому його не стрижуть. Це ж безкінечне кепкування! Сміються друзі, навіть родичі між собою перемовляються. І тільки батьки, Насим та Ілдуза Алекперови, знали про пов’язану з цим таємницю.
Про те, що він інакший, хлопчик дізнався у 13 років. Сідав на місце однокласників і відчував, що їм болить.
У них довго не було дітей, не допомагали ані лікарі, ані народна медицина. Лишалося тільки молитися. Набожні, вони об’їздили чимало святих місць. І якось у сні жінці явилися пророки з маленьким хлопчиком. Один із них промовив: «Я віддаю тобі свого сина». Наступного дня Ілдуза дізналася, що вагітна. Як віддячити і головне — кому? Коли народився Хаял, вирішили зробити хоч щось на знак подяки Богові. Принесли йому в жертву сім баранів і пообіцяли сім років не стригти сина.
Всевишній подарував згодом подружжю ще доньку й сина. Діти цілими днями ганяли м’яч запилюженими вулицями азербайджанського міста Гянджа, грали у камінці, бавилися із собакою. Всі однакові. Меткі, чорняві, от тільки Хаял довговолосий.
Про те, що він інакший, хлопчик дізнався у 13 років. Сідав на місце однокласників і відчував, що їм болить. Те, що спочатку здавалося грою, потім виявилося і даром, і водночас бідою, яка не давала хлопцю жити, любити… Якось він відчув, що незабаром помре батько товариша, і, не знаючи, що з цим робити, щиро по-дитячому зізнався у передчуттях тому самому другові. Взамін отримав образу, сварки з батьками.
Через тиждень страшне передбачення збулося, і малого Хаяла звинуватили, що це він накликав біду. Хлопчик — і без того розгублений від своєї інакшості — вирішив більше ніколи не сприймати і не дослухатися до своїх відчуттів.
«Я був готовий убити людину»
Він стане військовим, як того хотів його батько Насим. Це заняття йому здавалося єдиним престижним в Азербайджані, таку професію мали його предки. Перечити старшим у сім’ї Алекперових не прийнято, тому після закінчення школи Хаял їде до столиці і стає курсантом. Навчається блискуче, йому пророчать стрімку кар’єру. Випускнику очікувано дають керівну посаду, адже він організований, неконфліктний, грамотний. У його рідному місті родина пишалася своїм нащадком.
— Я виразно побачив білу постать, — пригадує Хаял. — Це був ангел із крилами за плечима. Він запитав, чому у своїй люті я забув про Бога.
Та розмірене і перспективне життя змінює випадок. На вулиці двоє військових б’ють ногами якогось чоловіка. Хаял проходив повз, зробив зауваження, втрутився, розборонив. І вже на другий день його несподівано кидають за ґрати — він перевищив повноваження і нібито побив людей у погонах. Справа не клеїлася із самого початку, доказів — нуль, логіки — нуль, але вступитися за хлопця не було кому. Він же твердо вірив у справедливе правосуддя і спочатку не дуже й хвилювався через арешт. І тільки коли його без суду і слідства запроторили у в’язницю на острові, зрозумів: проблема не в нібито злочині, а в ньому — він перейшов дорогу якійсь впливовій людині своєю кар’єрою, і його треба «прибрати».
Коли розуміння цього прийшло до Хаяла, він вирішив будь-яким способом вирватися на волю. Стрес породив у його голові найстрашнішу із думок: він був готовий убити охоронця. Якось навіть вдалося пронести в камеру камінь. З ним хлопець просидів усю ніч, а над ранок сталося неймовірне. «Я виразно побачив білу постать, — пригадує Хаял. — Це був ангел із крилами за плечима. Він запитав, чому у своїй люті я забув про Бога, чому не покладаюся на нього. І я став молитися, просити поради і допомоги, адже насправді був ні в чому не винен».
Через два дні сталося те, що довгі місяці ув’язнення здавалося неможливим: старшого лейтенанта Алекперова раптово звільнили. Вже потім він дізнався, що його місце справді зайняла «потрібна» людина, тому тримати конкурента у в’язниці більше не було потреби.
Домом стала печера, а співрозмовником — Бог
Здавалося, все повертається у звичну течію. Єдине — в армію він більше не повернеться. А поки поспішає у рідне місто. Немає грошей на дорогу? Нічого! Він піде пішки через гори. Але вдома на хлопця чекає куди страшніша новина, аніж навіть ув’язнення. Батько не хоче бачити Хаяла. Він так і не повірив, що його запроторили за ґрати несправедливо. Старший син повинен бути взірцем, а тут — то він видумує і передбачає щось, то вже злочинець. І найгірше: кохана дівчина теж повірила чуткам і збирається заміж за іншого.
Хаял розгублений, зневірений. Без вагань полишає дім і йде далеко в гори. У глухому селі, якого навіть немає на карті, знайшов крихітний будинок і оселився там. Ледь гріє грубка, з меблів — тільки стіл і ліжко. На підвіконні лежав Коран. Хто такий Бог, як із ним говорити? Невідомі речі відкриваються самітникові. У молитвах він проводить цілі дні. Холодна печера неподалік стала для нього храмом.
З людьми Хаял не спілкувався, здавалося, його не розуміє увесь світ. Він інакший, вигнанець, нікому не потрібний. «Я молився — і раптом почув голос, пішов на нього вглиб печери. На мене дивився дух цього місця. Його голова була як у цапа, очі зміїні. Він промовив: «Ти зробив усе, що мав тут зробити. Тепер настала пора йти до людей і допомагати їм». Як? Кому? Відповідь прийшла несподівано. Одного ранку Хаял почув крик дитини. Біля сусіднього дому на хлопчика впав шматок скла з розбитої шибки і поранив ногу. Як умів, зарадив біді, але так учинив би кожен, хто був поряд. Хіба ж це той порятунок і допомога, про які почув у печері? Ввечері батьки пораненого хлопчика прийшли віддячити рятівникові, і після цього знайомства вони стали частіше навідувати дивного самотнього сусіда. Поради, розмови, підказки — здавалося, цей чоловік бачить наперед і спрямовує вищі сили так, аби допомогти їм у різних ситуаціях, від дрібниць до справ надважливих.
Затим потяглися інші селяни. Зрештою, вони і врятували Хаяла у скрутну хвилину. Юнака з небесним даром ледь не згубила земна хвороба — пневмонія. Ці люди й повідомили його матері про те, що він у важкому стані і в маренні кличе її. Вона єдина завжди вірила у сина, у його невинуватість, через яку свого часу так скипів батько. Жінка не тямила себе від радощів, що її Хаял знайшовся, адже довгий час шукала його повсюди, навіть у моргах.
З Божою поміччю хлопець видужав. З лікарні повернуся додому. Але жити, як усі, не вийшло. Його і тут знайшли мешканці далекого гірського селища, які вже знали про надприродні здібності чоловіка і їхали до нього. І якщо мати тішилася тим, що син допомагає людям, то батько, фізик за освітою, все ще вважав роботу Хаяла шарлатанством. Він працював інженером і мав на все логічні та раціональні пояснення.
На першу пропозицію телевізійників не пристав
Можливо, слава про провидця так і залишилася б у межах невеличкої Гянджи, якби не випадок. До екстрасенса на прийом потрапив працівник столичного телебачення. Вражений здібностями хлопця, він згодом запросив його в Баку взяти участь у проєкті, де змагатимуться люди з надприродними можливостями. Хаял без ентузіазму вислухав пропозицію і... не зацікавився нею.
І знову втрутилася доля. Важко захворіла мама Ілдуза, врятувати її могла лише операція на серці. Коштів родина не мала. Батько втратив роботу і став простим телемайстром, його доходи були мізерними. Хаял грошей за свою працю не брав, бо Божий дар оцінювати не зміг. Але реальність усе ж вимагала коштів. А за перемогу в телепроєкті їх обіцяли чимало! Хлопець зголосився, але рідним про це не одразу сказав, вони вперше побачили його тільки у фіналі.
Виграти тоді не вдалося, і безгрошів’я знову нависло мечем над сім’єю. З молодшим братом Хаял вирушає до Ірану, де хочуть заробити на будівництві. Але доїхати туди не судилося. На кордоні їх зупинив дзвінок з українського телеканалу СТБ, який розпочинав зйомки міжнародного проєкту «Битви екстрасенсів». Хлопець стояв немов на роздоріжжі. Зректися свого дару він не міг, усвідомлював, що це на все життя, тож варто ним скористатися для благої мети.
В Україні Хаял Алекперов двічі ставав найкращим екстрасенсом. Йому легко давалися найскладніші випробування. До перемоги спонукали безкінечні думки про маму. І він її таки врятував. Вдалося оплатити операцію, яку провели тут же, в Києві. Ілдуза Алекперова повернулася в Азербайджан здоровою і щасливою: її Хаял нарешті знайшов себе у цьому житті і більше не має наміру втікати від самого себе. І навіть скептик-батько повірив у сина. Він прийняв його вибір. Виявляється, бути достойною людиною куди важливіше, аніж просто носити військовий мундир.
