На таку висоту павловнія виросла за один рік.
Горіхові експерименти на хуторі Загаття
Богдан Панасюк із Ратного вирощує фундук та павловнію
З Богданом ми зустрілися у центрі селища й одразу рушили на його з братом хутір. Розташований лише за якихось два кілометри, цей клаптик землі, звідки видно ратнівські окраїни, сповнений тиші.
Богдан Панасюк 19 років працював прикордонником. А потім вирішив змінити життя — і став підприємцем. Разом із братом купив землю і почав закладати горіховий сад.
— Посадив там 10 саджанців — п’ять з’їли зайці. Потім знову висадив 50 штук — ще кілька спаскудили вухані. Притому їхня слина, видно, має якусь властивість, що навіть ледь надкушені гілки краще видалити, бо все одно рости не будуть, — розповідає Богдан про перший досвід. — Тим часом я вивчав інформацію про цю культуру. Польські саджанці перевів на органічні добрива. Спочатку деревця не дуже хотіли рости на такій підживці, але звикли.
Хутір Загаття, неподалік Ратного, аж дихає спокоєм. Серед старих вільх Панасюки спорудили будиночок, де має бути лазня, та посадили садок. Кілька рядків фундука вже давно скинули листя і готові до зими.
— Хочу, аби наші люди знали, що це таке. Адже ця культура не потребує значного догляду. Ось цей горіх, — присідає біля куща Богдан, — висотою лише 70 сантиметрів, а на ньому вже було 6 плодів. А на семилітньому цієї осені зібрав кілька кілограмів горіхів (крім тих, що діти зірвали). Тут ось експериментую з новими сортами. Хочу побачити, чи приживуться. Я вже пробував кілька: Трапезунд, Барселону, інші. Але цікавлять сорти української селекції. Чому б не спробувати, якщо вони непогані?
Цей відкритий чоловік не боїться пробувати щось нове, нехай навіть і доводиться помилятися.
Поки ми розглядали Загаття, господар кілька разів згадував про експерименти. То посадив саджанці Кочерженка (волоський горіх, який плодоносить гронами), то застосував нову схему розташування дерев, то плекає штамбові (деревоподібні, а не кущуваті) фундуки, а то взагалі взявся за супернову для нас культуру — павловнію. Це дерево дуже швидко росте. Через це його використовують і для опалення, і навіть як ділову деревину. Звісно, поки що це лише невеликі прутики, які тільки вкоренилися. Хоча та сама павловнія біля будинку Богдана за рік вигналася більше метра.
Воно й не дивно, що цей відкритий чоловік не боїться пробувати щось нове, нехай навіть і доводиться помилятися. Нині він уже вивів для себе формулу, як саджати та доглядати горіхи в поліських умовах на тамтешніх ґрунтах. За його словами, найкраще садити фундук восени, хоча можна й навесні. Під деревце варто викопати яму 50 на 50 на 50 сантиметрів. На дно дати несвіжого гною, деревного попелу, шар ґрунту, тоді вставити саджанець і знову присипати землею. Аби рослини краще живилися вологою, Богдан Панасюк робить пристовбуровий круг трохи нижче поверхні. А вже коли вони добре вкореняться, то досипає землею і піднімає рівень. Обов’язково треба вбити поруч кілок та прив’язати (так званою «вісімкою») до нього саджанець, аби вітер не розхитував. Зверху на пристовбуровий круг можна покласти перепрілого гною, який і підживить, і виконає функцію мульчі.
Показав мені господар і стару дику ліщину, яку пробує омолоджувати, потроху вирізаючи старі стебла і вивільняючи життєвий простір для молодих пагонів. Адже ліщина є чудовим запилювачем для фундука.
Але не лише горіховими експериментами притягує Загаття, а й минувшиною. Дерев’яна хата першого власника була споруджена у 1906 році. Запис про її освячення священником Кудринським знайшли на стіні під дранкою, коли розбирали будівлю. На цямрині збереглася дата копання криниці — 9 вересня 1937 року. А поміж вільхами досі ледь помітно в’ється лінія окопів періоду Другої світової війни: тут стояли дві гармати, які охороняли аеродром.
— Про це місце вже є що розповісти, і якщо надумаємо запрошувати сюди туристів, — каже Богдан, поки ми розглядаємо місце, де колись стояли гарматні розрахунки, — то вже не треба нічого вигадувати: хутір має власну історію.
