Дякуємо тим, хто на пропозицію «Підвези сусіда» відповів саме так.
Під ялинку покладіть трошки любові, приправленої увагою
Чим переймалася і з чого дивувалася останнім часом редактор відділу інформації «Газети Волинь» Мирослава КОЗЮПА
…як лучани прийшли на виручку одні одним
Соціальна відповідальність бізнесу зародилася у США понад півстоліття тому і, як годиться добрим звичкам, поширилася і в нас. Із запізненням на декілька десятків років, але принаймні швидше, ніж у колись братніх народів. Бо коли у 2006 році побувала в російському Ярославлі, то вже тоді зрозуміла, наскільки далеко вперед пішов Луцьк. Вже тоді біля наших магазинів було чисто, стояли смітники, а в передсвяткові дні як мінімум вітрини та вікна чепурили й наряджали. Вже тоді підприємців залучали до соціальної відповідальності — створення комфорту, краси і затишку рідного міста. Розповідала тодішнім колегам, як круто в нас і як класно, коли кожен, навівши порядок на території біля себе, долучається до благоустрою у всьому місті. З того часу я вірила, що соціальна відповідальність в Луцьку таки є.
Сумніви щодо цього закралися нещодавно, коли частина мешканців обласного центру Волині стала заручниками «реформи» міського громадського транспорту. 11 грудня, як запланувала влада, в маршрутних таксі повністю мали зникнути готівкові розрахунки і запрацювати електронний облік проїзду. Втім, частина перевізників вирішила, що встановлення валідаторів не є вигідним для їхнього бізнесу, бо ж легалізує доходи, і зійшли з рейсів. І хоч дехто звинувачує владу, мовляв, діють «корупційні схеми», запустили «експеримент невчасно», все ж представники транспортної сфери проявили себе не з кращого боку — замість прозорості ведення підприємницької діяльності у пріоритет поставили власну наживу.
Звикли люди до запахів, втратили очікування, зникла із життя казка — і стали вони злими Скруджами з повісті Чарльза Діккенса «Різдвяна пісня в прозі», які не люблять Різдва.
У результаті конфлікту цілі мікрорайони Луцька виявилися без сполучення або з недостатньою кількістю транспорту. Стало неможливим доїхати до обласного госпіталю ветеранів війни, обласної психлікарні, районної лікарні, скоротилася кількість маршруток до медцентру в Боголюбах. Соціальної спрямованості транспортного бізнесу в Луцьку, на жаль, не спостерігалося. Власники маршрутів вирішили, що краще транспортний засіб буде стояти в автопарку, а раптом шантаж вдасться — і влада відступить від своїх умов. Можливо, за кожним автобусом стоїть водій — глава чиєїсь родини, і він теж може втратити роботу. А може, саме цей водій, щоденно здаючи виручку, «доводить» власнику, що бізнес нерентабельний. Єдине, що може прояснити цю ситуацію, — це валідатор, який без втручання людей чітко порахує доходи. І саме цього, очевидно, і злякалися підприємці. Якось ми писали, що п’ятеро братів Скоців із Волині емігрували до США, де створили власний бізнес, пов’язаний із перевезеннями. У їхній компанії працює понад 150 людей, здебільшого працевлаштовують земляків та американців українського походження. Надають людям конкурентну зарплату, якісне медичне страхування і навіть забезпечують безкоштовними обідами. А чи мають такий соціальний пакет водії наших підприємців? Сумніваюся.
А от сумніватися в українських людях не довелося. Бо вже вкотре (після солідарності під час Євромайдану, пожежі в Луцькому госпіталі, коли першими на допомогу кинулися таксисти) здивували звичайні луцькі водії. Містяни миттєво почали об’єднуватися в групи самодопомоги — під умовною назвою «Підвези сусіда». До аналогічної спільноти у вайбері за один день приєдналося понад дві тисячі лучан: одні пропонували підвезти, інші — просилися під’їхати до «важкодоступних» районів. Бо, як виявилося, соціальної відповідальності представників транспортного бізнесу нема, зате проявилася проста людська солідарність.
… що люди втратили відчуття свята
19 грудня розпочався цикл зимових свят, у містах і селах запалили ялинки, багато дітей (а можливо, й не менше дорослих) цього дня знайшли під подушками подарунки. Пам’ятаю себе в дитинстві: тільки прокинулася — руку під подушку шусь… Без гостинця від cвятого Миколая ніколи не залишалася, так і звичка виробилася: дотепер того урочистого, ще темного ранку крадькома стараюся знайти гостинця. Разом із вогниками на ялинці цього дня свято запалюється в душі, і вже ніщо, навіть відсутність снігу, не може позбавити відчуття того, що ось-ось велично залунає «Бог предвічний народився», а разом із дитятком на сіні з’являються радість від життя, нові надії і сподівання, віра в краще.
Хоч відчути свято стало значно складніше, бо ж колись воно приходило з ароматом мандаринів, із шелестом обгортки від шоколадної цукерки, якими тепер не здивуєш — на полицях магазинів їх є в достатній кількості цілий рік. Звикли люди до запахів, втратили очікування, зникла із життя казка — і стали вони злими Скруджами з повісті Чарльза Діккенса «Різдвяна пісня в прозі», які не люблять Різдва. Як наслідок — у місті все частіше лучани помічають перевернуті смітники, пошкоджені лавки чи ліхтарі, а тепер взялися псувати святкові новорічні декорації. Біля міської ради звалили ялинкову композицію, а на пішохідній центральній вулиці Лесі Українки камери зафіксували, як перехожі копають дерев’яні скульптури. Але дивує, що вандалізмом займаються… гарно вбрані, причепурені дівчата. Чого бракує в житті цим юнкам, яких, думаю, хтось та й упізнає, бо ж відео вже розійшлося соцмережею. Чи вибачиться ковельчанин на велосипеді за вкрадені туї, які для містян висадили підприємці? «Хай вам ця туя заростить коренями пусте місце, де має бути ваша совість!» — резонно зауважують власники магазину. Чи прийде до таких людей привид Різдва й підкаже, що вчинили неправильно? Тільки от чи розуміють варвари, що такими вчинками відлякують меценатів, які хочуть зробили краще для нас із вами? Психологи зазначають, що вандалізм — це виклик суспільству, і займаються ним часто люди з ангельською зовнішністю, на яких і не подумаєш. Втім, пояснення цьому одне — недолюбленість.
Тож напередодні Різдвяно-Новорічних свят побажаю: не шукайте дорогих гостинців під ялинку, подаруйте своїм близьким побільше любові, уваги, тепла. А в небесних жителів попрошу снігу — щоб і в природі була гармонія.
