Піаністка Етелла Чуприк: «Хочеться далі так жити… з роялем і пензлем серед вас, дорогі люди!»
Цю всесвітньо відому українку й по-земному славну жінку забрано на небеса 25 грудня 2019 року. Обставини поки не відомі. Улітку вона відсвяткувала 55. Звісно, концертом… Сотні шанувальників, які висловлювали співчуття на особистій сторінці Етелли Чуприк у фейсбуці, одночасно писали: «Тільки виняткові люди мають такий привілей — відійти у велике свято Різдва…»
Ще не було 3 роки, як сіла за піаніно, у 5 — дала перший сольний концерт
Вона направду була дуже щирою й простою — любила звертатися до публіки словами «дорогі люди». Жінка, яка досягла найвищих вершин світової слави, бо аплодували їй стоячи у найвідоміших концертних залах багатьох країн, охоче їхала, наприклад, до нас, у Луцьк, чи у рідний райцентр Виноградів на Закарпатті — і музикою переповідала цінності життя від Моцарта, Бетховена, Баха… І від себе. Сідала за фортепіано, на якому не було жодного листочка-підказки з нотами. Не раз в інтерв’ю повторювала, що мусить відпрацювати подароване Богом.
Жодним словом Етелла Чуприк не прохопилася, як було їй важко (люди знали, що слухають щасливу і люблену жінку, якій є що їм передати): «Я ж усі твори знаю напам’ять. А це — понад 20 концертів для фортепіано та більше 370 фундаментальних сольних піаністичних творів, не кажучи про прелюдії, фуги, оперети, інші малі жанри… Талант — це Божа ласка! Або він є, або його нема. Людина, яка має цю печать Божу на собі, мусить знати, що це дано і треба достойно нести. Перед Богом милосердним це — вічна робота. І не варто зациклюватися на грошах».
Не мала сумнівів жінка в головному — без Музики їй не жити. Нею вона дихала, а про твори кожного з композиторів розповідала, як про щось дуже рідне.
Чар клавіш відкрився їй дуже рано. Мала два з половиною, коли в домі з’явилося піаніно. Учитель із Чехії вчив грати без нот старших братів Етелли. (У сім’ї з 10 дітей вона була 7-ю.) Якось інструмент не закрили — і те мале дівча, поспішно вмостившись, заграло-здивувало рідних. Бог таки діє через людину: мама дівчинки не пошкодувала 5 карбованців на навчання (хоч за хлопців платила по 3). А потім ще й тато, який ніс дочку вулицею, послухався її палкого прохання постукати у вікно будинку, з якого линула така гарна музика… Відтоді Етелла отримала професійну й висококласну вчительку-наставницю.
А ще батьки не шкодували грошей на професійні музичні інструменти. Вже у 5 років у районному Народному домі вона грала як вундеркінд твори Шуберта і Шопена. Дорослою піаністка згадувала, що у дитинстві її дуже любили, бо була вона гарною і слухняною. Трапилося, правда, що тато вдарив її мітлою по руці… за те, що й уночі грала на фортепіано. Пам’ятає ще, як її вчителька відказала батькам інших дітей після нарікань, чому їхні малі так не грають, як «оте дівча», що їх діти нормальні, а Етелла — ні.
Феноменальні слух, пам’ять, працездатність, ранні успіхи зовсім не означали, що Етелла Чуприк отримувала все й одразу. Були проблеми і зі школою (пів року замість вчитися там вона бігала на додаткові у музичну), і зі вступом, і з уроками у професора в Москві, бо рано вийшла заміж і народила первістка. (Пізніше народила ще одного сина.)
Не мала сумнівів жінка в головному — без Музики їй не жити. Нею вона дихала, а про твори кожного з композиторів розповідала, як про щось дуже рідне. Наприклад, про музику Ігоря Стравінського, що родом з Волині, відгукувалася так: «Якщо говорити про Стравінського — це так, як пташки на дереві сидять у лісі і співають різними можливими й неможливими голосами. З його багатої палітри в мелодизації можна набрати багато скарбів собі до роялю, і я це зробила». «Та вібрація, яка була закладена в геніальних музикантів, — для нас залишається вічністю, як Біблія».
«Чим більше малюю Бога, тим краще рояль звучить»
Всевишнього Етелла згадувала часто. Казала, що з Богом живеться їй найкраще, коли грає. Дякувала йому, що люди гарно прийшли на концерт і не заважали мобільні телефони і що вона зуміла подарувати їм те, що хотіла. Згодом, коли Бог дав так, що почався ремонт Львівської філармонії і ніде було грати, Етелла захотіла навчитися малювати.
Казала, її «кликали» ікони: «Кожного ранку чекаю інформацію: що я маю робити. А потім — працюю до того часу, допоки руки не зупиняться. І чим більше малюю Бога, тим краще рояль звучить. Коли сідаю грати, то не помічаю того, що робиться навкруги, як швидко летить час. А ікона мене «кличе» над ранком. Година четверта — і я вже малюю, а о шостій почуваю себе вже зовсім іншою людиною».
Вона вільно володіла угорською, російською й польською, добре — чеською, словацькою, розуміла англійську, французьку та німецьку. Казала, що коли ходить іноземними вулицями, то ті мови самі проникають у неї.
Свого часу Етелла отримала квартиру у Львові від Президента Леоніда Кучми. Присвоїли їй і звання народної артистки України. В одному з інтерв’ю ця знана у світі жінка обмовилася, що дуже вболіває за звичайних людей, бо сама живе, як вони…
У переддень поховання Львівська національна музакадемія ім. Миколи Лисенка, де викладала Етелла Чуприк, оголосила збір коштів на похорон. Усім миром збирали 16 тисяч гривень, яких у родини відомої піаністки не було…
За матеріалами інтернет-видань zbruc.eu, volga.lutsk.ua, ukurier.gov.ua, також за інформацією зі сторінки Етелли Чуприк у facebook.
