Відомий кардіохірург Борис Тодуров (другий зліва) назвав операцію, яку провели спільно ковельські та столичні спеціалісти, передріздвяним дивом.
Повернувся чоловік із Ковеля з… новим, здоровим і молодшим серцем
Уперше за 15 років в Україні провели трансплантацію цього органа. І зробили пересадку не в столичній клініці, а в районній лікарні, що входить до складу Ковельського МТМО
Поки в Києві «розкачуються», на Волині — діють
Наприкінці 2019 року ковельські лікарі подбали про надзвичайно цінні подарунки «під ялинку». Три молоді жительки Волині, які були заручницями гемодіалізу, отримали можливість повноцінно жити завдяки операціям із пересадки нирок, що були проведені у листопаді — грудні в Ковельському МТМО. Допомогли наші спеціалісти й колегам зі столичного Інституту Шалімова — передали їм трупний орган для трансплантації.
А от серце від посмертного донора доправити до Києва було неможливо, тому фахівці клініки під керівництвом знаменитого Бориса Тодурова провели операцію в Ковелі. Виходить, саме невелике волинське місто нині претендує називатися столицею трансплантології в Україні!
Поки столичні хірурги дісталися Ковеля, в районній лікарні вже почали операцію, аби не змарнувати шанс на трансплантацію. Для пересадки серця було всього 3,5 години. Встигли!
Чому ж кульгає ця галузь медицини в країні, де було проведено першу пересадку органа? Скандали довкола «чорних трансплантологів», судові справи, законодавчі перепони, здається, вже в минулому. Але помітного поступу не відчувається. Законопроєкт, який 20 грудня 2019 року прийняла Верховна Рада, тільки обіцяє запровадити в Україні комплексну систему трансплантації найближчим часом.
А ось у Ковелі медики довели: можна багато зробити, не чекаючи вказівок згори і комфортних умов. Першу пересадку нирки в Ковельському МТМО провели в листопаді, донором для Надії Федорової із села Поромів Іваничівського району став її чоловік Віталій. У жінки — особлива доля. Рідна мама народила і покинула, тому зростала в родині, яка забрала її з дитбудинку. Маленькою страждала від піелонефриту, але згодом хвороба майже не допікала. Надія вийшла заміж, народила донечку, а коли очікувала другу дитину, стали відмовляти нирки. 6 років молода жінка була прив’язана до процедур гемодіалізу, стояла в черзі на пересадку органа в Запоріжжі. Знайшла свою біологічну матір, але та рятувати зраджену доньку не поспішала. Дякувати Богу, що Надії пощастило з чоловіком, який погодився віддати їй свою нирку і вона ідеально підійшла. І коли запропонували допомогу ковельські лікарі, жінка погодилася без вагань. Нині вона вже хазяйнує вдома, на здоров’я не нарікає.
16 грудня відбулася друга операція. 35-річній жительці Володимира-Волинського пересадили нирку від людини, в якої було діагностовано смерть мозку. Лікарям вдалося переконати родичів, що це — благородне і правильне рішення. І знову все пройшло чудово, пацієнтка з чужою ниркою теж у ці дні вже в колі родини.
Через тиждень у Ковельському МТМО за день провели аж дві операції з пересадки органів.
— Коли до нашої лікарні потрапив пацієнт, який внаслідок падіння з висоти отримав важку черепно-мозкову травму, спеціалісти випробували всі можливі способи його врятувати. Однак зробити це було неможливо. У потерпілого констатували смерть головного мозку. Його родичі дали згоду на забір органів. Оперативно провели тестування, дослідження і з’ясували, що нирка цього чоловіка підходить 45-літній хворій, яка вже 6 років жила завдяки процедурам гемодіалізу в нашій лікарні. Це — Наталія Єфімчук, жителька села Луківка, що на Ковельщині, мама двох донечок. До речі, всі три наші пацієнтки з пересадженими нирками мають по двоє дітей, — розповіла завідувачка інформаційно-аналітичного відділу Ковельського МТМО Олена Деркач.
«Без пересадки він протримався б не більше 2–3 місяців…»
Другу вилучену нирку оперативно передали з Ковеля у столичний інститут Шалімова, де її теж трансплантували хворій людині. Знайшли нового господаря і для серця, що досі билося в грудях 46-річного смертельно травмованого чоловіка.
Як вдалося домовитися про посмертне донорство? Адже наші співвітчизники, на відміну від жителів багатьох інших країн, не завжди готові прийняти таке рішення.
— Що я міг сказати родичам? Що ці органи вже не допоможуть потерпілому, а іншому хворому життя врятують. І це найцінніше, що може людина зробити на цьому світі. У результаті такого спілкування ми й одержали згоду на вилучення нирок і серця, це — дуже благородний крок рідних, — сказав головний лікар Ковельського МТМО Олег Самчук.
Терміново зв’язалися з директором Інституту серця МОЗ України Борисом Тодуровим. 56-річного пацієнта везли до Ковеля, оскільки донорське серце неможливо було вчасно доправити до столиці навіть гвинтокрилом. Разом із хворим виїхала бригада з 8 лікарів і медсестер Інституту серця, щоб провести пересадку.
— Їдемо, вже пішов відлік на хвилини, нам телефонують, що стан донора різко погіршився, його поклали на операційний стіл. А нам їхати ще 2 години, — розповідали лікарі про напругу того моменту.
— Якщо інші органи можуть зберігати свою функціональну активність і бути придатними для трансплантації довший час, то для серця треба вкластись у чотири години, — пояснював згодом Іван Міськів, лікар-перфузіолог Ковельського міськрайонного територіального медичного об’єднання.
Поки столичні хірурги дісталися Ковеля, в районній лікарні вже почали операцію, аби не змарнувати шанс на трансплантацію. Для пересадки серця було всього 3,5 години. Встигли!
Уже на ранок пацієнт, відійшовши від наркозу, привітно махав рукою на камеру, передаючи вдячність лікарям. Того дня, напередодні Різдва за Григоріанським календарем, це виглядало дуже символічно. Навіть світило української хірургії Борис Тодуров звернув на це увагу, зазначивши, що Різдво стає для пацієнта другим днем народження, і це — справжнє диво.
Василь Міговка із Закарпаття сам не може повірити своєму щастю. Він — багатодітний батько, коштів на пересадку органа за кордоном родина не мала. А тут трансплантацію провели безкоштовно!
— Через дві години вже міг усіх упізнати і зі всіма розмовляти. Слава Богу, все добре, — радіє пан Василь.
— У цього чоловіка з вираженою дилятаційною кардіоміопатією серце працювало лише на 15%. Думаю, якби ми не виконали цю трансплантацію, більше 2–3 місяців він би не прожив, — коротко прокоментував ситуацію Борис Тодуров, відзначивши злагоджену роботу всієї команди.
У четвер, 26 грудня, пацієнта відвезли реанімобілем із Ковеля в Інститут серця, де він проходитиме реабілітацію.
