Перехожі ще довго дивляться їм услід, бо побачили справжнє кохання.
Кохання у візку
Подружня пара Романчуків, яка живе у Луцьку, вражає своєю зворушливою любов’ю, про яку можна знімати фільм
Того травневого дня, коли ми зустрілися з Вікторією і Сергієм, дощ лив безперестанку. І хоч мені хотілося сфотографувати героїв сторінки «Любить! Не любить» на прогулянці, не наважилася запропонувати в таку погоду одягнутися й вийти надвір. Але, мабуть, з волі Бога це сталося: я чекала маршрутку, щоб доїхати до центру, і в якусь мить побачила цю подружню пару у відповідній до погоди екіпіровці на вулиці. Тож кадр, який так хотілося зробити, був. Дуже зворушлива картинка: чоловік тримає свою кохану за руку, і вони йдуть тротуаром. Чи їдуть… Можна не сумніватися, що перехожі ще довго дивляться услід цим молодим людям, коли вони на вулиці, бо бачать справжнє кохання.
Вікторія і Сергій побралися два з половиною роки тому. А ось шлях, пройдений ними до їхньої зустрічі, непростий. Якщо не сказати — неймовірний.
— Я народилася з вадою хребта, — розповідає жінка. — Операцію зробили, коли мала сім років. Але, як виявилося, запізно. У перший клас мене мама водила (я ще трохи могла стояти, йти), а потім уже вчителі приходили до мене додому.
13 травня 2017-го побралися. І числа 13 не злякалися, бо ж то, як каже жінка, у першому посланні до коритян якраз у тринадцятому розділі — гімн любові, де є такі слова: «Любов — довготерпелива, любов лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться…». Тож хіба не це має переважати будь-які забобони?
Їй було 17, коли прийняла хрещення. Відвідувала церкву «Фіміам». І через сім’ю Больчуків, яка організувала у Боратині Луцького району реабілітаційний центр для неповносправних людей «Агапе», потрапила у Норвегію. Спортом і вокалом займалася дев’ять місяців.
Про церкву «Фіміам» не випадково зайшла мова: саме завдяки їй через спільних друзів Вікторія познайомилася із Сергієм, життя якого до того, як у його долі з’явилася майбутня дружина, було драматичним. Виріс у повноцінній, благополучній сім’ї. Але так сталося, що з дитинства полюбляв вулицю з її пригодами. І з часом ця «вулиця» затягнула так, що почав «непотрібними речами займатися». Ще школярем за компанію спробував дурману. А коли вчився у профтехучилищі, то став залежним від наркотиків. І не коноплю курив для доброго настрою перед дискотекою, а сильніші препарати. Ходив, як сам каже, краєм прірви: міг не раз і в тюрму потрапити. Та «Бог уберіг» — він прийшов до храму, пізнав любов віруючих і почав нове життя.
Молодим людям пам’ятне літо 2016-го, коли Сергій у християнському таборі на Любомльщині вже насмілився проявити симпатію до своєї майбутньої дружини.
— Я старався побути з Вікторією, поговорити. Вона, може, ще й не здогадувалася про те, що в моїй душі зародилися почуття до неї.
— Та ні, я відчувала якесь уже особливе ставлення до себе, — підправляє чоловіка жінка. — Але сама собі говорила: а може, це я себе «накручую», як це буває у дівчат. Одне слово, відганяла думку про те, що подобаюся Сергієві, щоб потім не розчаруватися. Щоб боляче не було.
Дев’ять місяців вони виношували свої почуття. 13 травня 2017-го побралися. І числа 13 не злякалися, бо ж то, як каже жінка, у першому посланні до коритян якраз у тринадцятому розділі — гімн любові, де є такі слова: «Любов — довготерпелива, любов лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться…» Тож хіба не це має переважати будь-які забобони?
Цікавлюся, якою була весільна подорож Романчуків, і виявилося, що в них було їх аж дві.
— Сергій хотів у Карпати, а я — на море, — каже Вікторія. — Тож спершу, у травні, подалися в гори, а вже влітку — на Чорне море.
— Ми були в Микуличині — неподалік від Буковеля, — додає Сергій. — Насолоджувалися дивовижними краєвидами й тим, що нарешті удвох. Їхали автомобілем, я був за кермом. Могли зупинятися, роздивлятися найцікавіше, фотографуватися. А ще на квадроциклі каталися, на підйомнику. Було трохи екстриму.
Сьогодні Вікторія працює реабілітологом-ерготерапевтом у вже згаданому центрі «Агапе». Сергій там же має роботу доглядача — допомагає неповносправним людям. Обоє навчаються: вона — в Академії рекреаційних технологій і права, він — у біблійному коледжі. Подружжя орендує квартиру: вирішили жити окремо, бо в них, вважають, своя сім’я — свої правила і звички. Як говорять, з батьками хороші стосунки, але краще в гості одне до одного ходити.
…Мені дуже хотілося почути про плани молодих людей на «візит» у родину лелеки. Але не наважувалася поставити це дуже делікатне питання. Тож була їм вдячна, коли вони, ніби інтуїтивно відчувши мої думки, самі про це заговорили: «Ми мріємо, звичайно, про дітей — щоб сім’я наша стала більшою». Залишалося побажати, аби до них прилетів бузько і подарував батьківство.
