Вчімося побачити у тарілці з кутею не тільки кутю...
Добра кутя. Колонка Оксани Коваленко
Любов – це коли нічого не соромно, нічого не страшно, розумієте?! Коли тебе не підведуть! Коли в тебе вірять. …Ці слова могли належати багато кому, але озвучив і записав їх для людей Антуан де Сент–Екзюпері
Любов — це коли моє найменше дитинча відмірює мамі якомога меншу крихту від улюбленого печива, коли старші організовують несподіваний букет троянд із написом «Найкращій… від синів», коли усміхається моя мама і коли раптом «десь уві сні» намалюються із засвітів образи тата і бабусі… З теперішнього–минулого–майбутнього та любов така різна і така бентежна. Знаю, що у кожного своя колекція пахощів–звуків–дотиків любові. Декому щастить збагатити її «сердечками» і малознайомих людей або таких, що вперше бачиш, але наче знаєш усе життя. Так хочеться, щоб таку «колекцію» мали і наші діти. Якось мусимо навчити їх формувати її і живити. Бо у будь–якому віці в колі добрих, здатних на чуйність і нескупих на любов, людей дихається легше і глибше…
У період Різдвяних свят сам Бог велів знову і знову братися за цю тему: любові усе ще малувато на цьому світі. Усе ще є поміж нас недолюблені сини і доньки, мами і тати, бабусі і дідусі… Тож люди недаремно популяризують усілякі формули про обійнятися мінімум чотири рази на день, про усміхнутися для початку собі перед дзеркалом й обов’язково ще п’ятьом (рідні не рахуються)… І люди недаремно люблять свята, у просторі яких сам Бог навчає любити…
У будь–якому віці в колі добрих, здатних на чуйність і нескупих на любов, людей дихається легше і глибше…
Різдво – одне з тих свят, що уміє накривати добрими теплими почуттями, якщо хотіти того. Для цього треба бачити у тарілці з кутею не тільки кутю. Тепер я розкладаю на інгредієнти наші родинні Святвечори: бабуся десь усоте переказує мені завтрашнє меню (хоча могла би просто казати, що дуже любить, коли усі збираються разом), мама з її сестрою теж планують «свої внески» (хоча знають, що усе буде добре, бо усі зберемося докупи), ми з братом повторюємо колядки (хоча розуміємо: як зіб’ємося — не страшно, бо підспівуватимуть усі). А ще щороку бабуся питала, чи добра кутя, — вона запитувала у мене про це десятки років, у малої і в дорослої… Я була улюбленою онукою. Не цікавилася, чи смачна, а лиш чи ДОБРА? Тепер думаю, що ДОБРО тієї куті живе у мені і нині. Любов теж. Легше полюбити себе з усіма своїми вадами (а потім і ближнього з його недоліками), коли тебе леліють змалечку. Навіть тоді, коли інші діти здібніші, красивіші, артистичніші, найбільше люблять тебе, бо особлива вже тому, що належиш на цьому світі саме цій родині.
Про «люби ближнього свого, як самого себе» чув кожен. Та хіба би переказували одне одному цю настанову століттями, якби вона була легкою для втілення? Планка висока, але досяжна…
У новому році з повагою і любов’ю запрошую вас, дорогі читачі, ділитися своїми різдвяними традиціями.
Наші адреси — [email protected] або ж [email protected], а поштова є на звороті газети.
