Потроєна радість тата і мами.
Волинська трійня: «Саша, Злата і Христина – ось наше багатство!» (Фото)
2019-й, з яким ми попрощалися, для Альони і Сергія Цюриків, котрі проживають у Камені-Каширському, — особливий. Адже це рік і їхнього одруження, і народження доньок-трійнят. До речі, торік на Волині це єдиний такий щедрий «врожай»
«Я 14 мала, як уперше побачила свого майбутнього чоловіка»
— Боже, яке диво! — не втримуюся від захоплення, зайшовши в кімнату і побачивши три крихітки.
— А яке це «диво» уже вередливе! — промовляє нібито сварливо молода жінка. А в голосі все одно ніжність, хоч розумію, що йдеться про те, як непросто з трьома немовлятами.
Знайомимося, адже до цього сім’ю Цюриків знала лише заочно. Коли торік у серпні в Луцькому клінічному пологовому будинку народилася трійня (вона стала єдиною на Волині за весь 2019–й), то наша газета повідомляла коротко про це. Тоді ж у телефонній розмові з Альоною зійшлися на тому, що як тільки дівчатка трохи підростуть, окріпнуть (вони народилися з вагою 1600, 1520 і 1500 грамів), ми зустрінемося. Це і сталося напередодні Нового року.
— Саша, Злата і Христина — ось наше багатство! — представляє своїх діток подружжя, переключаючи увагу на своїх донечок. Але ж у нас розмова для сторінки «Любить! Не любить», тож має бути історія кохання тата й мами. Розпитую, як зустрілися, як зароджувалося їхнє кохання.
— О, це давно почалося, — каже Альона. — Ще в шкільні роки. Я 14 мала, як уперше побачила свого майбутнього чоловіка. Ми були на весіллі в селі Осівці: він — за дружка, я — за дружку. Пригадую, цілий вечір сиділи і дивилися одне на одного.
Після цього хлопець і дівчина ще раз зустрілися. І вже навіть обмінялися номерами телефонів. Але ні він, ні вона не наважувалися подзвонити.
— А чотири роки тому, — розповідає молода жінка, — ми були в одній компанії на дискотеці. І вже тоді Сергій підійшов до мене, запропонував провести додому. Того вечора я нібито жартома сказала: «Тепер будеш завжди проводжати». Сергій відповів: «Добре». Так і було: з дискотеки я вже сама додому не йшла. Хоч мій попутник ще не наважувався запропонувати мені зустрічатися. Десь через місяців два осмілів. І я вже почувалася на правах його дівчини.
«А освідчувався Сергій дуже романтично»
Судячи з теплих спогадів, на все життя Альона запам’ятає той день, коли коханий запропонував їй руку і серце. Та й як не запам’ятати, коли все було так романтично. Жінка розповідає:
— Якогось дня Сергій зателефонував і сказав: «Збирайся, сьогодні ми зустрічаємося з друзями». Він мене повів у розважальний заклад, де обоє працювали (я була адміністратором, він — охоронцем). Мене трохи здивувало, що зібралися всі наші друзі в такому повному складі, ніби був якийсь привід. А він справді був, тільки я про нього, на відміну від присутніх, нічого не знала. Навіть тоді, коли подруга запропонувала вийти на вулицю і щось дуже довго мені розповідала, не здогадувалась, що мене чекає. Це згодом стало зрозуміло, що вона просто затягувала час. І ось коли через хвилин п’ятнадцять ми зайшли в приміщення, власне, подруга мене туди впустила одну, то потрапила в темноту, оскільки світло було вимкнено. І побачила серце, викладене на підлозі свічками. А в центрі його стояв Сергій з квітами. Мене заводять у те серце. Мій коханий стає на коліно, і я чую слова: «Ти вийдеш за мене заміж?».
Мама переживала дуже. Особливо коли вже дізналася, що донька стане мамою. Страх був, що Альона залишиться сама, бо ж по-різному в житті буває.
Сльози дівчина вже не могла стримати. Така романтичність дуже розчулила. Мабуть, не раз у соцмережах читала чи у фільмах бачила подібні зворушливі миті. Але вони були чужими. А щоб у неї сталося таке свято, то, зізнається, могла лише мріяти. Після такого освідчення та пропозиції руки і серця молоді люди вирішили жити разом — найняли квартиру і з’їхалися. Минуло більше року, а до весілля все не доходило. Коли Альона відчула, що в ній зав’язалося нове життя, то вони перебралися в будинок її матері, де ми й зустрілися. Вагітність ще залишалася їхнім секретом.
І тут пора почути маму дівчини: як вона сприйняла те, що Альона і Сергій жили разом, а до одруження так і не доходило.
— Звичайно, — каже Людмила Володимирівна, — мені хотілося, щоб донька офіційно вийшла заміж. Я й говорила їм про те, щоб якось визначилися вже. Бо ж як то так — ніби сім’я, а шлюб не зареєстрований. Сергій мені зразу сподобався. Але мене дивувало, чому він не робить подальших кроків. Переживала дуже. Особливо коли вже дізналася, що донька стане мамою. Страх був, що Альона залишиться сама, бо ж по–різному в житті буває.
«Вас вітаю… У вас — трійня»
У подружжя Цюриків усе швидко відбулося: всі події — і заручини, й одруження, і народження трьох доньок — вмістилися у чотири місяці.
— А мама моя до четвертого місяця, — розповідає Альона, — не знала, що я вагітна. Це вже стало відомо їй, коли мали бути заручини. Після цього ми поїхали з нею у Ковель на ультразвукову діагностику. Десь годину, а то й більше сиділи в черзі, а мама все говорила: «А якщо буде двійня? Як ми справлятимемось?». Вона, знаючи, що і в нашій родині, і в Сергієвій є випадки багатоплідності, передбачала цей варіант. І тут настала моя черга йти на обстеження. Не забуду реакції лікарки, її коментарів. «О, Боженько, я не зрозуміла... Та ні, такого не може бути!» А я лежу, чую ці загадкові фрази і не можу втямити, що ж вона побачила. І нарешті чую: «Я вас вітаю. У вас — трійня». Я ніби й не лежала — встала і дивлюся зразу на маму, а в неї — сльози. Це ж вона двох боялася, а тут аж троє. І всю дорогу, поки йшли до автобуса, мама плакала. «Що ж то буде», — раз у раз говорила. Переживала, як то я виношу діток.
Несподіванкою стало це і для Сергія. Тим більше, що після заручин він поїхав на заробітки у Польщу, тож звістку про трійню почув по телефону. Але, як зараз каже, ще тиждень не вірив, думав, що то жарт. Аж поки мама Альони не потелефонувала йому і не підтвердила, що це справді так. Йому було вже не до заробітків — відразу повернувся додому. Дату весілля прискорили. Власне, у травні зробили вечірку. І, як каже Альона, традиційної білої сукні вона не одягала. А ось таїнство вінчання було — у храмі Різдва Пресвятої Богородиці Каменя–Каширського пов’язав їм руки священник. Тут згодом і своїх доньок похрестили.
«коли плачуть дівчатка, то хором, і їсти хочуть нараз»
Народилися доньки Цюриків 26 серпня. Як пригадує подружжя, ледь довезли Альону до Луцького клінічного будинку, де трійня побачила світ. Дорогою весь час Сергій тримав дружину за руку і просив «ще трохи протриматися». Він і перший знімок дівчаток–крихіток зробив і показав Альоні, яка після кесаревого розтину не відразу вставала з ліжка.
Після пологового будинку був неонатальний центр обласної дитячої лікарні, де трійню обстежували, де вона набирала потрібну вагу. А тим часом тато багатодітного сімейства готувався зустрічати вдома своїх дівчаток. Як каже бабуся Людмила Володимирівна, усім миром збирали і ліжечка, і до ліжечок. Тож родина вдячна всім, хто допоміг. Альона раз у раз наголошує, що без допомоги чоловіка й матері, мабуть, не справилася б. Адже доньки, як плачуть, то хором, і їсти хочуть нараз. Тому Сергій тепер і на заробітки у Польщу не їде. Вдома, у Камені–Каширському, шукає підробіток, бо ж гроші потрібні. Ще й скільки! Лише на харчування (а годують молочною сумішшю нутрілон), за приблизними підрахунками, іде на місяць 7500 гривень. А ще ж вітаміни діткам потрібні, памперси. Коли згадують, як усе непросто починалося, то аж не віриться, що пережили таке. Це ж зразу дівчатка випивали буквально по три грами молочка, а тепер і ста грамам дають раду.
Не можу не запитати, як же влада Каменя–Каширського поставилася до того, що в місті народилася трійня — єдина за цілий рік на Волині? Чи відчули Цюрики увагу до себе?
— Якщо чесно, — каже Альона, — то ні. Коли я ще ходила вагітна, то була на прийомі в мера Василя Бондара. І він пообіцяв виділити нам однокімнатну квартиру. Казав, що, мовляв, це невелике буде житло, та все ж своє. Правда, додавав при цьому, що «ще треба народити». А тепер, коли заходжу в міську раду, то бачу, що зі мною мер і зустрічатися не хоче. Міська рада виділила 5 тисяч після народження дівчаток (стільки ж одержали від райради), а про квартиру, хоч однокімнатну, і чути ніхто не хоче. Пояснення одне: в місті нема жодної забудови, тож не варто на щось надіятися.
Єдине, на що, як кажуть Цюрикам, їхня багатодітна сім’я може розраховувати, — це земельна ділянка під забудову. Тільки ж це не тішить подружжя. У Сергія земельна ділянка і так є, але «як будуватися при нинішніх статках і годувати трійню?»
…Подружжя показує світлини, на яких життя їхніх донечок від перших днів до чотирьох місяців. Клопітно із трійнею? Звичайно. Але ж яка це радість для мами і тата плекати плоди їхнього великого кохання!
