Голі «дєвкі» і «Декамерон»
У далекі роки «брежнєвського застою» батько мого шкільного друга побував за кордоном і привіз із Болгарії цікаву кулькову ручку. Зовні вона фактично нічим не відрізнялася від звичайних. Але мала один секрет — вмонтовані у ковпачку кольорові мініслайди, тільки не з екзотичними краєвидами природи, а з еротичними знімками оголених жінок. Час від часу ми влаштовували перегляд, коли після уроків заходили до нього додому. Друг витягав із шафи ту ручку, ретельно заховану в кишені парадного батькового піджака. Згодом детально розповідали однокласникам про неймовірний слайд–фільм
Для підлітків, які доросли до віку статевого дозрівання у найцнотливішій країні світу, це були перші еротичні враження. Адже ні у школі, ні вдома про «таке» педагоги та батьки ніколи не говорили. Всю інформацію про секс і про те, звідки беруться дітки, ми дізнавалися на вулиці від старших, більш поінформованих товаришів у дуже вульгарному та спрощеному варіанті. Тому красиві голі «дєвкі» в кульковій ручці стали справжнім відкриттям досі невідомого інтимного чуттєвого світу для пацанів, які почали задивлятися на однокласниць.
Тоді ми також намагалися купити в газетних кіосках польський ілюстрований жіночий журнал «Приятелька». Звісно, ніхто його не читав. Зате на передостанній сторінці в кожному номері була еротична світлина розкішної дами. Нічого непристойного, такі зображення нині називають художньою фотографією. За кілька місяців збиралася власна колекція безіменних яскравих красунь.
Згодом з’явилася засмальцована колода карт, але не для гри у підкидного. На чорно–білих неякісних знімках чоловіки із жінками в різних позах «щось роблять». А найобізнаніший з–поміж нас сказав, що це називається «Камасутра». Звісно, ті фото не мали нічого спільного з індійським трактатом про чуттєву насолоду.
Тоді ми також намагалися купити в газетних кіосках польський ілюстрований жіночий журнал «Приятелька». Звісно, ніхто його не читав. Зате на передостанній сторінці в кожному номері була еротична світлина розкішної дами. Нічого непристойного, такі зображення нині називають художньою фотографією. За кілька місяців збиралася власна колекція безіменних яскравих красунь.
Невдовзі у нашому хлопчачому світі сталося ще одне відкриття — літературне. Старший товариш приніс почитати товстенну книгу, яка називалася «Декамерон» — у майстерному перекладі українською Миколи Лукаша. Вже згодом, в університеті, вивчаючи культуру епохи Відродження, ми детально аналізували цей безсмертний дотепний твір італійця Джованні Бокаччо, написаний ще у 1353–му — 100 оповідок, які розказали сім дам і троє кавалерів за десять днів.
А тоді, наприкінці 70–х XX століття, радянські школярі з країни, в якій ніколи не було сексу, із величезним захопленням та азартом читали відверті новели знаменитого флорентійця й зі здивуванням дізналися про плотську любов, якою займалися у Європі ще у XIV столітті. Звичайно, найбільший інтерес викликали герої третього дня. Саме завдяки їм «Декамерон» отримав репутацію «непристойної книги». Майже всі оповідки еротичні. І улюблена — про дівчину Алібек, котра прийшла спасатися у пустельницький скит, і відлюдник Рустіко швидко навчив наївну доньку багатія богоугодній справі — «заганяти диявола в пекло»…
Пригадав ці уроки статевого виховання, які ми засвоювали самостійно завдяки шедеврам світової літератури, коли погортав новий підручник із біології для 8–го класу. Сучасним школярам–підліткам фахово й кваліфіковано вчителі розповідають, як і звідки беруться дітки, як уникнути небажаної вагітності, хоча дехто стверджує, що це вже запізно — починати потрібно ще у молодших класах.
