Андрій і Валентин ставляться до роботи надзвичайно сумлінно і відповідально.
Такої сонячної кави, як у Луцьку, немає в усій Україні
Здавалося б, звичайна «кав’ярна» обстановка: хлопці у фартухах з написами «Старе місто» розпоряджаються за барною стійкою, кілька відвідувачів — уже за столиком. Запитую про каву — і молодший вказує на табло зверху, а тоді береться робити лате… Біля нього помічниця. Помітно, що він хвилюється, але має натреновані рухи. Його звати Валентин. Він завершує навчання у луцькому коледжі саме за цим фахом. Йому 18. Мама називає його Валіком і перебуває поруч, бо її син — не простий офіціант, а хлопчина із синдромом Дауна
Жінку звати Лариса Новосад. Вона усміхнена, натхненна і трохи напружена. Зустрічає перших гостей у кав’ярні «Старе місто», у якій наважилася господарювати разом із колегою Оленою Мельник. Їх об’єднала громадська організація «Даун-синдром». Олениному синові Андрію 20 років, він теж тут пригощає кавою, хоч учився на фотографа. Обидві мами над усе хочуть, щоб їхні діти могли дорослішати.
Олена Мельник, коли запрошувала людей через інтернет-мережу «Фейсбук» на відкриття кав’ярні, писала відверто: «Ми, мами цих особливих хлопців, довго до цього йшли, роздумували, вчилися і нарешті, можливо трохи з волі випадку, зважилися дати шанс молодим людям працювати».
Тепер поглядає, як її Андрій ходить поміж столиками з питанням про каву і чай. «Він має добре справлятися. Я його знаю. Стажувався якось у нас», — розповідає мені нишком за столиком гостя з фабрики «Тигрес». Жінка ділиться, як першого дня хлопець здивував бригаду із 30 працівників, коли почав роботу з обіймів. Другого дня Андрій теж їх обіймав, а третього вони вже самі вишикувалися при його появі.
Мама Олена Мельник сподівається, що оця «сонячність» допоможе хлопцям: «Ми, десь з Нового року починаючи, декілька разів показували, як обслуговувати клієнтів. Уже навіть навчилися робити каву. Їм треба трохи більше часу на засвоєння, ніж звичайному персоналу. Але вже коли вони знають свої функції, роблять усе дуже завзято, старанно, намагаються, щоби людям приємно було. Це їхня така фішка, хлопці дуже позитивні. І люблять увагу, спілкування. Можливо, мова часом не дуже зрозуміла, але думаю, згодом усе вийде».
Уявіть собі: у вас дитина із синдромом Дауна! Як її відпустити?! Це ж нереально! Але це реально, якщо починати з маленьких.
Тим часом з’являється Андрій — розносить святковий торт. Запитую в нього, як йому ця робота. Він починає розповідати, що багато де бував і багато чого вже вміє. Мені здалося, він мене переконує, що не маю сумніватися в його можливостях. І хоч Андрій говорить не зовсім чітко, відчуваю його простоту і щирість. Чомусь із ним легко.
Спостерігаю, як хлопець поспішає обіймати чергову гостю з «його» організації — Катю. Катерина Свіщева — теж мама хлопчика із синдромом Дауна. Зараз її сину 9 років, і вона так надіється, що до його повноліття тема працевлаштування уже не буде гострою.
Як одна з керівниць волинської організації батьків дітей із таким синдромом Катерина розповідає, що оновлене кафе «Старе місто» — це результат того, що мами і тати у них дуже дружні. Свіщева каже і про важливий тренінг, який вони опанували торік за міжнародним грантом: «Тренери казали, що робота — це реально і потрібно. Наголошували, що батьки мають відпустити своїх дітей, бо гіперопіка шкодить, — щоб пішли працювати. Уявіть собі: у вас дитина із синдромом Дауна! Як її відпустити?! Це ж нереально! Але це реально, якщо починати з маленьких. Ми зараз танцюємо, співаємо, в спорті активні, за кордоном буваємо. Це наступний крок».
Катерина Свіщева каже, що дорослих дітей в організації 18: «Вони тільки вдома. Нічим не займаються». Зітхає та додає, що й ті, які закінчили навчальні заклади, теж тільки вдома. Вона мріє говорити про це у минулому часі, бо як вдасться із кав’ярнею, то далі буде…
«Мені хочеться їх підтримати», — сказала одна лучанка, яка стояла з дочкою у черзі за кавою. Вона — не «з організації» і не від влади. (Ігор Поліщук від міської влади теж пообіцяв пити тут каву, а ще — включити заклад у туристичний маршрут. Є надія, що кавуватимуть тут вряди-годи і представники обласної влади, які теж вітали.) Очевидно, що наша луцька «сонячна кава від сонячних хлопців» — це набагато більше, аніж маленька кав’ярня з особливими офіціантами. Це дуже сміливий крок частинки нашої громади, на який ще зважуються люди з такими ж проблемами в інших українських містах. А перші кроки, як відомо, дуже потребують підтримки, з усіх сторін… і, зокрема, за горнятком «сонячної» кави.
P.S. Київські бари «БарменДиктат» та «Склад» вирішили підтримати ініціативу з Волині: оголосили, що будь-яку особу, яка навідається до них з чеком з луцької кав’ярні «Старе місто» на суму більше 100 гривень, тут почастують на 300 гривень. Кажуть: «Ми радіємо, що інклюзивність перестає бути тим, про що говорять пошепки».
