Жарти лялькового дуету не раз спонукали задуматися про серйозні речі
Волинські Галька і Манька дадуть фору «95 кварталу»
Лариса Гарлінська та Світлана Стасюк — зірки не тільки сцени, а й корпоративів і ювілеїв
Цей творчий дует понад 20 років жартує на злобу дня. Хтось у їхній оцінці наче заново бачить себе, хтось відчуває сором, дехто починає діяти, але всім весело. Особисте чи професійне свято стає незабутнім, адже жарти талановитих актрис ще довго обговорюватимуть. Яку роль відіграють ляльки в долі самих актрис Волинського обласного академічного театру ляльок — заслуженої артистки України Лариси Гарлінської та Світлани Стасюк?
«У виставі «Ніч на Івана Купала» була кумедна лялька — дівчина з великим носом, і я вхопила її»
Їх упізнають із першої фрази: «Галю! Де ти, Галю?», яка повторюється щономера. До решти діалогів (хоч слухачам вони і здаються експромтом) актори серйозно готуються. Хто автор цієї веселої затії? Якось у День театру в 1997-му актриса Олена Бондарук подала ідею Ларисі Гарлінській, щоб зі святом привітали акторів ляльки.
— Тоді саме вийшла вистава «Ніч на Івана Купала», у якій була кумедна лялька — дівка з великим носом. Я вхопила її і досі працюю. Назвали її Галькою, говорять, що ми схожі, — каже пані Лариса, у голосі якої вловимий Гальчин незабутній тембр. — Іншу ляльку взяли скромну, з інтелектом на обличчі.
Це був дебют Гальки і Маньки, а високопрофесійна публіка сприйняла їхні жарти на ура і благословила продовжувати в такому ж дусі. Галька за сюжетом прямолінійна, навіть трохи нахабна, говорить суржиком, з тонкою іронією. Манька ж — інтелігентна дівчина, розмовляє літературно, збалансовує Гальчину прямоту. Нелегко було зігратися в дуеті й акторам. Першою партнеркою незмінної Лариси Гарлінської була Рита Чурікова, потім — Валентина Савош, Неля Кушнірук, Олена Бондарук, Лариса Мірчук, Світлана Перцова, Світлана Мишко, найдовше — Світлана Стасюк.
— Знайшла нарешті Галька свою Маньку, — жартує Лариса Іванівна.
І дожартувався дует до фіналу всеукраїнського гумористичного фестивалю «Вишневі усмішки», який вів відомий сатирик Євген Дудар. Запросили наших Гальку і Маньку в Національний палац «Україна» на гала-концерт переможців. Там вони посміялися із самого ведучого. Тут Данило Андрійович Поштарук допоміг зі сценарієм. Хвилювалися.
І квартет «Явір» заспівав їм у Києві: «Волинь моя, краса моя…»
— Мене трясти почало, коли вийшли на ту величезну сцену, де ще й публіки чотири з половиною тисячі. Номер ніхто не переглядав, Антін Мухарський тільки сказав: «Вийдете з-за плоту із соняшниками». Я кажу: «Нас не буде чути». А він: «Не переживайте — мікрофони кругом». Ну, ми й вискочили до стола, який виїжджав по стрічці, думалося, як не впасти, коли вона поїде. Ми заговорили — і 4500 пар очей на нас дивиться — аж дух захопило! Після того, як у залі стояло вже конкретне «га-га», а стрічечка акуратно й повільно поїхала, я втихомирилася — не впала, не спозорилася на всю Україну. Виходимо зі Світланою у фоє палацу «Україна», а там — квартет «Явір» зустрічає нас піснею «Волинь моя». Оце було справжнє визнання! Люди такої величини для нас виконують пісню! Так пішли ми з Галькою і Манькою в світ…
— Скільки часу треба, щоб підготувати номер? Скільки він має тривати?
— Досить одного дня, щоб написати сценарій і узгодити нюанси із замовником. Доводиться вивчати до восьми листків тексту. Світлані треба година, щоб вникнути в те, що я написала. Далі сідаємо вдвох і починаємо начитувати. Світлана — спокійна й інтелігентна, як вчителька. Працювати з нею легко, живемо в сусідніх квартирах через стіну. В ідеалі номер має тривати 10 хвилин — саме стільки втримує увагу лялька. Глядач за цей час вивчає всі її рухи і, якщо довший номер, переключається на актора, а так не має бути.
О 4-й ранку Галька вже рибалить на Стиру
Як виходить так дотепно і влучно написати, звичайну інформацію про людину так подати, щоб і весело вийшло, і розкривало характер?
— Та що там сценарії — я вірші пишу, — каже пані Лариса.
Для мене звання заслуженої нічого не змінює. Якщо люди тебе не люблять, то будь хоч тричі заслуженою і двічі народною.
Зізнається, що найчастіше поезія приходить під час усамітнення на… риболовлі. Затяту рибачку вже в з 4-ї ранку можна побачити з вудкою на Стиру, там у пані акторки своє місце, яке тутешні рибалки не займають.
— Якщо випадкові прийшли, то культурно пояснюю, а як огризаються, то включаю «заслужену». Кажу: «Давай порахуємо, скільки з тобою людей привітається, скільки зі мною».
— А Гальку часто «включаєте»? — запитую, чи використовує акторка сценічний образ.
— Постійно! Галька — дуже розумна жінка, хоч жартує, та каже правду. Мої слова теж часто сприймають, як гумор, хоч говорю про серйозні речі.
А коли все в природі спокійно, легка хвиля колише річку і поплавок, на думку спадають… вірші, а тут — риба клює, і поезію не встигаєш записати. Занотовує вже вдома найпам’ятніше. Найбільше дивує її чуттєва лірика: «Коли я згадую дитинство, то деколи приходить увісні старенька хата, той смішний грибочок, і очі мальв на тихому вікні, і золотаве від кульбабок поле, мов купка зір, розсипаних в траві, і мама, що співає чи говорить, перучи нам білизну у дворі. Ось зачерпнула в цебреня водиці і хлюпнула в кульбабне море те, злетіли вгору руки, наче птиці, а вітер пестив їй волосся золоте…».
Або: «Мені наснилась Мавка уві сні. А то не сон — живе вона в мені. Ті Мавки дуже дивні і чудні — несуть сухого дерева багато, аби Килинам будувати хату».
— Після такого, — зізнаюся, — бачу вас зовсім іншою.
— То ви мене ще третьою не бачили, — знову жартує. — Я двічі заміж виходила і щоразу думала дорогою до рацсу: що я роблю? І двічі розлучалася. Скажу прямо: не вмію обирати чоловіків для життя. Завжди була романтиком, а зараз — скептик і реаліст.
— Ваш скептик має де реалізуватися — у Гальці, — уточнюю.
— Якщо чесно, то я не була ідеальною, — зізнається актриса. — Характер — не мед, як кажуть. Але за миттєві прояви слабкості самознищую себе, як справжній скорпіон. І не раз уже впала б на дно, але, Богу дякувати, біля мене була Світлана, моя Манька, — найвірніший друг. І Данило Андрійович підтримував. Пережила найважче випробування — і зрозуміла: або згризуся, або вистою заради дітей: у них немає нікого, крім мене. Тож для мене звання заслуженої нічого не змінює. Якщо люди тебе не люблять, то будь хоч тричі заслуженою і двічі народною. Дякую Богові за синів, невісток, онуків, до речі, старший мій син у театрі механізує ляльки.
«…і щоб ніколи не текла криша»
— А як починається робота над гумористичним номером?
— Здивую вас: із молитви. Спочатку молюся, і якщо з людиною, для якої готуємо виступ, поля збігаються в одній проєкції, то номер виходить «бомба», сама задоволена. Одного разу на корпоративі 20 осіб треба було згадати — довгий номер, а написала за дві години, хоч не знала нікого особисто. Як пишу? Розпитую, відшукую «родзинки», інформацію перевіряю. Коли тільки починали, Данило Поштарук казав, що ходимо по лезу ножа. Часто так і є, але й позитивні наслідки бачу. Головне — не ображати людей. Пригадую, за часів Бориса Клімчука в театр на наше професійне свято прийшли чиновники. Виступаємо, Манька дякує за підтримку облраді й адміністрації, що в театрі поставили нові двері, а Галька так між іншим: «А криша тече». І так рефреном через увесь номер. Наприкінці Манька бажає всім добра, а Галька — «і щоб ніколи не текла криша». Борис Петрович не образився, але його це зачепило — дах поремонтували.
— А чим можна зачепити комічних акторів?
— Галька — моє прикриття, завдяки їй стала стресостійкою. Інакше роблюся сентиментальною, — і пані Лариса читає рядки «Мені наснилось, що вони зустрілись — убитий в Крутах й Нігоян Сергій» зі сценарію до Дня захисників Вітчизни.
Писати сценарії — її стихія, а ще любить спілкування з глядачем. Не всім акторам, до речі, це вдається. Данило Поштарук запровадив практику спілкування перед виставами, виявилося, що це не так просто. А Галька і Манька, чи то пак — пані Лариса й Світлана — вміють спілкуватися з публікою. Лариса Гарлінська ще й працює тамадою на весіллях. Каже, що любить, коли не 30 гостей, а 250. Веде церемонії одруження.
— Мене двічі розписувала та сама дама із рацсу, говорила щоразу той самий текст — дежавю з різницею в 4 роки. Я роблю інакше, — ділиться пані Лариса, — мама веде сина до шлюбу, молоді розписуються кольоровим піском, обручки шукають на кущику, і мелодія «Життя красиве, коли кольорове» підкреслює атмосферу свята.
У житті буває по-різному, та Галька з Манькою налаштовують на оптимізм.
