Людмила Довгун: є ще одна перемога на Всеукраїнському фестивалі-конкурсі!
«Многая літа» співали двом Президентам України (Відео)
Народний аматорський ансамбль народної пісні «Родовід» Камінь-Каширського районного будинку культури відомий не лише на Волині — він виступає і на столичній сцені. А про його успіх свідчить не одна нагорода. У листопаді минулого року, зокрема, ансамбль здобув перемогу на ІХ Всеукраїнському фестивалі-конкурсі колективів народного хорового співу імені Порфирія Демуцького. Гарний привід для знайомства із самодіяльними артистами
«Керувати таким колективом і почесно, і відповідально»
Мені пощастило: того дня, коли домовилася про зустріч із керівником та диригентом ансамблю заслуженим працівником культури України Людмилою Довгун, якраз була репетиція. Тож розмова вийшла не кабінетна. Більше того — потрапила на імпровізовану урочистість. Людмила Василівна вітала з днем народження одну з учасниць «Родоводу» — директора районного Будинку культури Аллу Глущук. А оскільки грудень (наша зустріч відбулася останнього місяця 2019-го) багатий на особисті свята, то, як мовиться, заднім числом, поздоровила і солістку колективу Олену Козік, у якої іменини були напередодні. Для них звучала «Многая літа» у виконанні тих, хто зібрався на репетицію.
Тепла атмосфера, в яку потрапила, наводила на думку, що «Родовід» — дружний колектив, який так і хочеться назвати сім’єю. А забігаючи наперед, скажу: почуте згодом від керівника переконало, що це й справді так. Аматори сцени, пройшовши довгий і гарний шлях до визнання, уже стали ріднею. Вони не уявляють свого життя без пісні. «Родовід», якому виповнилося 33 роки, отримав звання народного у 1999–му. Це сталося уже тоді, коли ансамбль очолювала Людмила Довгун. Але, пригадуючи, як пов’язала свою долю з колективом, Людмила Василівна насамперед розповіла:
— У 1986 році був заснований «Родовід». Це уже 8 літ минуло, як заявив про себе Волинський народний хор. Щось подібне хотілося створити і в райцентрі. У нас на той час була академічна хорова капела. А тодішня начальник Камінь–Каширського районного відділу культури, заслужений працівник культури України Євгенія Смолярчук мала мрію про хор, який би виконував народні пісні. І ця мрія збулася. Першим керівником ансамблю пісні і танцю (так він тоді називався) була Тетяна Кереб. Згодом її змінила Ольга Мостова. А у 1997–му, коли колектив залишився без керівника, мені запропонували очолити його. Я тоді працювала в дитячій музичній школі Каменя–Каширського, керувала дитячим хором. Спочатку вагалася: чи ж справлюся із завданням? Це ж і почесно, і дуже відповідально. Але погодилася. І ось уже 22 роки ми разом.
Згодом була створена інструментальна група. У становленні ансамблю народної пісні, як довелося почути, велику роль зіграла заслужений працівник культури України Тетяна Смолярчук.
— Тетяна Дмитрівна, на жаль, уже покійна, — розповідає Людмила Василівна. — Як людина, яка зналася на музиці, вона розписувала твори для нашого інструментального супроводу. Багато років ми поряд ішли.
Відео з YouTube-каналу Лілії Марченко.
Особливо зачарувала столичну публіку пісня «Ой як була я да й у матінки свеї»
У 1999–му «Родовід» поїхав у Севастополь на Всеукраїнський фестиваль «Дзвени піснями, моя земле». Така поїздка була і в 2002 році.
— Севастополь, — каже Людмила Довгун, — уже був для нас знаним і близьким. Ми зі своєю програмою виступали у військових частинах, перед відпочивальниками. З багатьма відомими людьми зустрічалися. «Многая літа» співали двом ексПрезидентам України — Віктору Ющенку і Леоніду Кучмі. Пригадую, виступали прямо на морі: Леонід Данилович був на кораблі «Гетьман», а ми — на корветі «Луцьк».
Колектив ансамблю об’єднує до 30 чоловік. Значна частина його учасників — працівники культури (викладачі дитячої школи мистецтв, директори і художні керівники культосвітніх закладів райцентру і довколишніх сіл). Та є й такі аматори, професія яких не пов’язана з творчістю, але пісня їх сюди покликала. За 33 роки не зрадили «Родоводу» Катерина Федчик, Катерина Тимошик, Тетяна Нирко, які співають в ансамблі від часу його заснування.
Цей творчий колектив — затребуваний, бере участь у всіх концертах, які відбуваються в районі, має честь виступати на обласній сцені. В його репертуарі — до ста пісень.
Великим стимулом для мене є те, що люди приходять сюди не з обов’язку, не за гроші, а тому, що люблять пісню.
— Але бувають такі моменти, — ділиться міркуваннями Людмила Довгун, — коли хочеться чогось вищого, професійного. І цим «вищим» позаторік, наприклад, була участь у міжнародному конкурсі імені Дмитра Бортнянського у Києві. Відразу зауважу, що нашого бажання опинитись на столичній сцені мало — треба, аби була фінансова підтримка з боку райвідділу культури. Це ж затратно — відправити такий великий колектив до столиці. І цю підтримку нам надали. А відтак ми мали стимул для того, щоб піднятися у творчості на щабель вище. Повернулися з нагородою за перше місце.
А минулоріч, у листопаді, таким святом для «Родоводу» став ІХ Всеукраїнський фестиваль–конкурс колективів народного хорового співу імені Порфирія Демуцького (фольклориста, українського хорового диригента і композитора ХІХ—ХХ століть).
— 21 колектив брав участь у конкурсі, — розповідає пані Людмила. — «Родовід» — єдиний, хто представляв Волинь. Ми виконували два обов’язкові твори в обробці Порфирія Демуцького, а крім цього, пісню, що стала гімном регіону, «Волинь моя» та три твори, записані на Камінь–Каширщині. Нам вдалося завоювати серця і глядачів, і журі. Здобули перемогу. А ще нас нагородили спеціальним призом за чистоту інтонації, що в хоровому мистецтві є основою основ.
І на гала–концерті, який відбувся у Національній музичній академії України імені Петра Чайковського, «Родовід» мав честь виступати. Знову звучала пісня «Ой як була я да й у матінки свеї», яка зачаровує і розчулює.
«Ми тут відпочиваємо душею»
Розмовляли і про те, чим став «Родовід» і для його керівника, і для усіх учасників ансамблю. Людмила Довгун з цього приводу висловилася так:
— Сьогодні, після 22 років спільної творчої роботи, скажу, що це вже частина мого життя. Великим стимулом для мене є те, що люди приходять сюди не з обов’язку, не за гроші, а тому, що люблять пісню.
У цьому переконалася авторка цих рядків, коли поговорила з деякими учасницями «Родоводу».
Лідія САЦИК, викладачка Камінь–Каширської дитячої школи мистецтв:
— І вдома робота, і в навчальному закладі, але завжди знаходжу час, щоб прийти на репетицію. Бо це ж українська пісня, з якою відпочиваєш душею.
Олена КОЗІК, директор дитячої школи мистецтв:
— Як тільки прийшла працювати в районний Будинок культури в 2000–му, то з того часу і стала учасницею «Родоводу» (два роки тому пані Олена змінила місце роботи. — Авт.). Тут реалізовую себе як співачка, солістка. Особливо дорожу піснею «Ой як була я да й у матінки свеї». Адже цей твір записаний у Видричах на Камінь–Каширщині. Аранжування свого часу зробив Анатолій Пашкевич. Лише з літами відчуваю, що доросла до цієї пісні. І тепер тільки зрозуміла, яка мені честь випала виконувати її. Не можу не сказати про нашого керівника. Людмила Василівна — це ціла мистецька лабораторія. У неї можна багато чому повчитися. І мова не лише про майстерність співу, а й людські якості.
Неля ЛЕСИК, домогосподарка:
— А я тут новенька. Буквально декілька місяців тому прийшла у колектив. Сама камінь–каширська. Але життя склалося так, що вийшла заміж за військового і поїхала в Росію. Була домогосподаркою. В Оренбурзі наша сім’я жила 14 років, потім два десятки літ — у Луцьку. Та ось повернулися додому. І я відразу поринула у творчість. Згадалося те, що з дитинства, юності жило в душі, адже навчалась у музичній школі, любила пісню. Співаю — і жити хочеться.
