Колись про цю втечу Карлоса Гона (у центрі) знімуть не один детектив.
Утік із Японії до Лівану у… футлярі від музичного інструмента
А допомагав колишньому главі Nissan Карлосу Гону, ймовірно, ексбоєць сил спеціального призначення армії США Майкл Тейлор — колишній «зелений берет», який у 2009 році допоміг повернути з полону талібів в Афганістані репортера видання New York Times Девіда Роді. У спільниках з ними був і Джордж Заєк, який працював співробітником служби безпеки у компаніях, пов’язаних із Тейлором. Кажуть, вони і помістили пана Гона у футляр, просвердливши в ньому дірки, щоб утікач міг дихати
Колишній президент і генеральний директор компаній Renault і Nissan, а також ексглава стратегічного альянсу Renault–Nissan–Mitsubishi Карлос Гон має у кишені три паспорти: Бразилії, Франції та Лівану. Саме останній документ і допоміг йому вибратися з великої халепи. Навряд чи бізнесмен вирішив усі свої проблеми — втім, принаймні відтермінував неприємності.
Мосьє Гон, ліванець за походженням, освіту здобував у паризькому політесі та у Вищій гірничій школі столиці Франції, що має репутацію кузні еліти інженерів.
Усе життя працював в автомобільній промисловості. Спочатку займався виробництвом шин у компанії Michelin. А з грудня 1996– го став виконавчим віцепрезидентом Renault.
Колишній президент і генеральний директор компаній Renault і Nissan, а також ексглава стратегічного альянсу Renault–Nissan–Mitsubishi Карлос Гон має у кишені три паспорти: Бразилії, Франції та Лівану.
Славу суперефективного менеджера Карлос Гон здобув на початку 2000–х, вивівши з глибокої кризи Nissan. На посадах директора з виробництва, а згодом президента японського підприємства він отримав прізвисько Вбивця витрат.
За неповний 2011 рік керівник заробив12,5 мільйона доларів, що стало рекордом у Країні вранішнього сонця. Навіть росіяни, які досі не втрачають надію замість «жигулів» зробити автомобіль, завербували нашого героя, щоб той навів лад на «АвтоВАЗі». У 2012–му він став заступником, а через чотири роки головою ради директорів компанії.
Втім, як розповідали нам із блакитних екранів у 1990–х, «багаті теж плачуть». Карлоса Гона затримали в аеропорту Токіо 19 листопада 2018 року, Японська прокуратура звинуватила його в применшенні своїх доходів на 74 мільйони євро.
Він 135 днів провів в одиночній камері. Згодом його відпустили під домашній арешт, звідки успішно втік торік 30 грудня. ЗМІ писали, що його чи то на борт літака, чи то в авто з будинку переносили у футлярі для музичних інструментів. А вже у 2020–му він дав велику пресконференцію, під час якої нічого не сказав про подробиці втечі, але розповів про свої поневіряння в неволі. За словами мільйонера, допити без адвоката тривали по 8 годиин, в камері весь час було ввімкнуте світло, прогулянки — по 30 хвилин і то лише у будні, а душ дозволяли приймати тільки двічі на тиждень… М’яко кажучи, до «комфорту» українських тюрем японські трохи не дотягують.
Мосьє Гон стверджує, що не зміг би витримати під арештом близько десяти років, поки справа б ялозилася в судах. Наполягає, що втік не від правосуддя, а від переслідувань. Мовляв, деякі функціонери компанії Nissan, урядовці та прокуратура змовилися проти нього. Він каже, що в Японії більш ніж у 99% випадків судові справи завершуються обвинувальним вироком.
Тому поки виїжджати за територію Лівану не збирається, адже ця країна своїх громадян не видає. До речі, як і Франція, але чомусь у Європу втікача не тягне.
Леонід ОЛІЙНИК
