«Просфора символізує дві природи Ісуса Христа — Божественну та людську», — каже батюшка.
Як на Волині виготовляють просфори: майже півтори тисячі штук – із одного замісу
Настоятель Свято-Воскресенського храму Маневичів отець Сергій Шемчук разом із матушкою Вірою (обоє на фото) з молитвою двічі на місяць приступають до їхнього випікання — благословенної й відповідальної справи. А що громада парафіян чималенька, щоразу роблять розчину на 12 літрів води, з якої виходить близько 1400 просфорок
Трохи хвилююсь, ідучи до просфорні, яка розміщена у дворі церковного будинку, та коли бачу усміхненого, у припорошеному борошном фартусі отця Сергія, відразу заспокоююсь. Простуємо до невеличкого приміщення, в якому у трьох здоровенних емальованих мисках підходить тісто й біля якого вправно порається матушка Віра.
Отець Сергій, розкачуючи тісто, проказує молитву
— Просфори — богослужбовий літургійний хліб, який використовується під час православного богослужіння. Основне — на службу мати п’ять просфор: чотири Христових і одну Богородичну — на честь Божої Матері. З однієї Христової вирізається Агнець, тобто причастя, тіло Христове. Ще з однієї — виймається дев’ять трикутничків — на честь дев’яти чинів ангельських. Одна просфора заздоровна і ще одна — заупокійна, з яких відділяють частинки, коли читаються записки, — розповідає отець Сергій, наголошуючи на важливості молитви під час випікання.
Приступаючи до роботи, священник проказує молитви «Царю Небесний» і «На початок всякого діла», просить допомоги і у святого Спиридона Просфорника, який ніс послух на просфорні.
— У монастирях ще й акафіст читають, а ми ж лише двоє, тож помолились і беремося до діла, — каже отець Сергій, розкачуючи тісто й додаючи, що в церквах району здебільшого печуть просфори старші жінки, а частина храмів купує їх в Хресто–Воздвиженському монастирі у селі Старий Чорторийськ.
— Три години тому зробив розчину, рецепт традиційний — вода, дріжджі, сіль і борошно. Тепер вдвох вимішуємо тісто, розкачуємо, вирізаємо металевими формами на кожну по дві частини: тонші — верхи й трохи товщі — низи. Просфора символізує дві природи Ісуса Христа — Божественну та людську: низ — це земна, людська сутність, верх — небесна сутність Сина Божого. На верхньому шарі тіста відбивається зазвичай Христова або Богородична печатка, та є інші, от як у нас — почаївська стопа Божої Матері. Вони можуть бути навіть із зображеннями святих, але дві основних — Христова й Богородична — обов’язкові, — розповідає батюшка.
Не тільки на свята, а й щодня вранці слід пити освячену воду, споживати просфори, бо то святий хліб Христа, який долучає нас до повноти божественного життя у вічності.
Нижні частини цього літургійного хліба подружжя виготовляє першими й дає їм більше часу, аби підійшли.
— Так вони виходять кращої форми, тісто потім не рветься, — зауважує матушка Віра, швиденько змазуючи низи водою і складаючи частинки просфор. А отець Сергій тим часом ставить печатки і проколює вироби, демонструючи винахід дружини: раніше доводилося по п’ять разів проколювати кожну просфору, та потім до дерев’яної основи прикріпили кілька голок і тепер із цією роботою вдається справитися набагато швидше.
Над хлібцем батюшка й матушка трудяться пів ночі
Уже пів року мають іще один раціоналізаторський винахід — важезні кількакілограмові качалки, які виготовив для них парафіянин Свято–Воскресенського храму Андрій Клімчук. Раніше користувалися звичайними дерев’яними, напрацювавшись якими, по кілька днів відчували у руках біль. Бо ж чим крутіший заміс, тим краще — просфори виходять без порожнин.
«Хоч такі качалки і важко підіймати, та вони дуже добре розкачують тісто і загалом на руки набагато легше», — ділиться господиня й зітхає, що мали вони гарну помічницю — доньку Софію, та тепер вона студентка. Тому нині пораються здебільшого лише вдвох із батюшкою, на допомогу приходить ще одна парафіянка, Мар’яна Ющик. Часом починають пекти просфори ще вдень, тоді легше, а якщо пізніше, вже після того, як матушка Віра прийде з роботи, а працює вона медсестрою в райполіклініці, то доводиться трудитись пів ночі.
Згадує подружжя, що перші просфори вони разом пекли в Карасині, де отець Сергій був настоятелем місцевого Свято–Михайлівського храму.
— Та тільки ми тоді брали на розчину літр води, а вже шість років, як робимо це у Маневичах, і зараз використовуємо 12 літрів води і пів мішка борошна, — з усмішкою каже матушка, — пораємось цілий день… А залежно від кількості церковних служб готуємо просфори через два–три тижні. Вже всяке бувало — кілька разів розчину підготували, а потім світло відключали й ми не могли нічого спекти.
У просфорні мають Шемчуки дві електродуховки, які, окрім випікання богослужбових хлібців, більш ні для чого не використовуються. Цей процес значно полегшують тістоміси, тісторозкатки, духові шкафи. Батюшка з матушкою мусять добряче потрудитися, аби зробити все вручну.
— Якось не можемо собі дозволити придбати хоча б тістоміс, який коштує більш як 10 тисяч гривень, — каже отець Сергій.
А тим часом, змастивши деко воском, виклавши на нього просфори й давши їм підійти, пекарі ставлять бляшки в розігріті духовки. Хвилин десять — і приміщення наповнює духмяний аромат свіжоспеченого хліба. Підрум’янені просфори матушка викладає на стіл на скатертинку і хутенько вкутує полотном.
— Не тільки на свята, а й щодня вранці слід пити освячену воду, споживати просфори, бо то святий хліб Христа, який долучає нас до повноти божественного життя у вічності, — зауважує священник, який разом із матушкою старанно трудиться задля своїх парафіян. А якщо з якихось причин просфора в когось вдома зіпсувалася, отець Сергій радить згодувати її птахам чи рибам.
P. S. А на днях настоятель храму повідомив: «Господь так управив, що тістоміс для просфорні вже придбано й це значно полегшило роботу. Нині справа — за тісторозкаткою».
Юлія МУЗИКА.
