Журналістів хочуть тримати в страху. Але ж ми це вже проходили…

… намаганнями влади повернути цензуру

Нині працівників засобів масової інформації не жалують: спочатку Президент робив вигляд, що й без них можна обійтися, потім доручив Кабміну створити та внести на розгляд Верховної Ради законопроєкт щодо врегулювання діяльності медіа в Україні. Зеленський вимагав, аби в документі були положення про стандарти новин, механізми запобігання розповсюдженню «фейків», їх спростування.

Міністерство культури, молоді та спорту побажання глави держави врахувало на 200 відсотків. Оприлюднений варіант законопроєкту передбачає, що за дезінформацію ЗМІ може отримати штраф до 9,5 млн грн, а за її розповсюдження загрожує 7 років тюрми. Пропонують також створити посаду Уповноваженого з питань інформації, який контролюватиме роботу журналістів.

Усе це нагадало колишні радянські часи. В редакцію «Волині» я прийшла у 1987 році, коли газета виходила 5 разів на тиждень. Після кількох місяців «акліматизації» довірили чергувати по номеру в друкарні. Процес випуску друкованого видання тоді був клопіткою справою: гранки, відтиски сторінок, правки, звіряння рядків… «Сліпаєш» кожну літеру, аби, боронь Боже, помилка якась не вкралася. А тут на стіл кладуть матеріали із зауваженнями цензора: те потрібно викреслити, про інше не можна згадувати… Сперечатися з похмурим і мовчазним чоловіком, який іноді прискіпувався до зовсім безневинних публікацій, було марно. Колеги заздалегідь попередили: «Хочеш працювати, терпи». Робота затягувалася до півночі, поставиш на першій свіжовидрукуваній газеті свій підпис, благословиш її «У світ!» — ​і ще вдома хвилюєшся, не можеш заснути: чи не зателефонують вранці редакторові з обкому…

Напевне, українські владоможці оголосили війну вільній пресі, щоб запобігти критичним оцінкам своєї діяльності, жити комфортно і почуватися безпечно.

Ну а тепер, як виявляється, журналістам готують ще жорсткіші випробування. Уповноважений позиватиметься до суду, звертатиметься до правоохоронних органів, за помилку можна буде загриміти за ґрати, а штрафи для видань стануть гільйотиною. Запропоновані методи регулювання ЗМІ, наприклад, присвоєння їм «знаку якості», попахують нафталіном. Як і вимога добровільно–примусово входити у спілки.

Так, сьогодні є багато болючих проблем у сфері медіа, які чекають вирішення. І журналістська спільнота це визнає. Але нащо залякувати?

Напевне, українські владоможці оголосили війну вільній журналістиці, щоб запобігти критичним оцінкам своєї діяльності, жити комфортно і почуватися безпечно. Хочеться мати слухняні засоби масової інформації, які бояться без дозволу рота відкрити? Але ж погляньте на календар, панове…

… чиновницьким умінням псувати людям нерви

— Своїми вухами чула, як по телевізору казали, що «гуманітарку» заборонять ввозити. Подуріли вже ті міністри. Хочуть, щоби бідні люди голі ходили. Я своїм хлопцям по три пари джинсів із секонд–хенду купила на виріст, на всяк випадок. Бігом до Луцька мусила збиратися, — ​нарікала на початку січня у приміському автобусі тітка з великими сумками.

У магазинах і на ринках перед Різдвом торгівля «товарами з Європи» йшла особливо жваво. Здавалося, що заступник міністра соціальної політики Олег Коваль ніби на чиєсь замовлення «підігрів» попит, заявивши, що пропонує заборонити секонд–хенд, за винятком спецодягу.

Це вже пізніше з’явилося уточнення, що чиновники не планують масово закривати роздрібні мережі з продажу вживаних речей, що ініціатива відомства пов’язана з намірами зламати незаконні «схеми з гуманітаркою». Але більшості людей не під силу розібратися у плутаних поясненнях посадовців. Іноді складається враження, ніби вони й самі не завжди «в темі». Та некомпетентність керівників, на жаль, нині гріхом не вважається.

Не секрет, що під виглядом гуманітарної допомоги на територію України масово ввозяться речі для продажу без митного оформлення. Через це держава втрачає щорічно до 3 млрд гривень.Приміром, на Волинь у 2018–му було завезено 4043 тонни «гуманітарки», у 2019 — ​до 5000 тонн, тобто майже по 5 кг на одного жителя. У структурі завезених товарів вживаний одяг становить 45–48% загальних обсягів. Бізнес дуже вигідний, якщо не сплачувати ввізне ПДВ та мито.

Не секрет, що під виглядом гуманітарної допомоги на територію України масово ввозяться речі для продажу без митного оформлення.

Наводити порядок у цій сфері, безумовно, потрібно. І встановити порушників при бажанні зовсім нескладно. Але міністерство роками зволікає, обмежуючись заявами, створюючи видимість контро­лю замість реальних і дієвих заходів.

Ось і цього разу все звелося до того, що з Єдиного реєстру отримувачів гуманітарної допомоги виключили 79 організацій із зареєстрованих 1416. Підстава — ​невчасне подання цими фондами звітності. Отже, карали не бізнес–китів індустрії безподаткової логістики, а тих, хто спізнився з паперами чи неправильно їх оформив. І це при тому, що на сьогодні Мінсоцполітики не розробило ані єдиного порядку, ані форм цієї звітності, не встановило й кому її подавати — ​чи у міністерство, чи в облдерж­адміністрацію. От і виходить, що жертвами бюрократії можуть стати не торгаші, а істинні доброчинці.

— Усі свята провела в неспокої. Лежить на складі 10 тонн гуманітарного вантажу, люди звертаються до мене, просять предмети догляду за хворими, а я не можу розпорядитися тим, що волинянам передали благодійники з Німеччини. Нові вимоги до оформлення документів просто нереально виконати. Ми завжди розвозили одержану гуманітарну допомогу в лікувальні заклади, інтернати, в малозабезпечені родини. Ніколи жодних зловживань не допускали. Соромно пояснювати закордонним партнерам, що в Україні ставлять палки в колеса тим благодійним організаціям, що працюють чесно, — ​каже виконавчий директор Мальтійської служби допомоги в області Віра Блеккер, яка продовжує справу свого покійного чоловіка, громадянина Німеччини, започатковану понад 20 років тому.

Бездоганна репутація, щира турбота про знедолених волинян для чиновників — ​не аргумент. Для них, як і для простої сільської тітки, не існує різниці між гуманітарною допомогою і секонд–хендом.

… «діджиталізацією» з пелюшок

У тролейбус зайшла молода мама з малюком на руках. Закутаний по очі хлопчик, якому не більше півтора року, вередує. І не дивно, пухнастий шарф лізе до рота, душно. Дитина плаче. Мама, замість того, аби звільнити синочка з шерстяного «капкана», порпається у сумці, дістає телефон, вмикає і дає малому замість іграшки…

— Він інакших забавок не визнає, — ​каже, наче виправдовуючись.

Тепер такі ситуації не дивина. Малюки з пелюшок звикають до ґаджетів. Про школярів і мови нема, там головне, у кого телефон крутіший, дорожчий. Батьки стягуються з останнього, бо ж у теперішньому світі без сучасних засобів зв’язку не обійтися, відставати від прогресу не можна. Підлітки зависають у віртуальному світі, бракує часу на живе спілкування з друзями й рідними.

Нещодавно Уповноважений Президента з прав дитини Микола Кулеба представив результати дослідження, які засвідчили, що дорослі не завжди усвідомлюють наслідки такого захоплення своїх нащадків. Далеко не всі використовують сервіси моніторингу та фільтрації на пристроях дітей, 42% батьків не вміють цього робити.

«Майже 80% неповнолітніх перебувають в інтернеті від однієї до шести годин, 30% — ​від трьох до шести годин»

«Майже 80% неповнолітніх перебувають в інтернеті від однієї до шести годин, 30% — ​від трьох до шести годин», — ​розповів Кулеба, застерігаючи, що у соціальних мережах є багато серйозних небезпек, включаючи сексуальних маніяків та моральних збоченців, які спонукають дітей до самогубства.

Відомо, що у Франції ґаджети в школах заборонили учням до 15 літ ще два роки тому. В Україні ніхто не переймається подібними проблемами. Та чи не вилізе нашим дітям ця підготовка до «діджиталізації» боком?

Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.