Борис Тодуров (у центрі) після завершення операцій не скупився на похвалу команді ковельських і столичних фахівців.
У Ковелі вдруге пересадили серце
Відділення трансплантології Ковельського МТМО працює на повну потужність. У понеділок тут знову подарували шанс на життя двом хворим із патологіями серця та нирок
«Унікальна районна лікарня показує приклад усій Україні»
Так захоплено відгукнувся про ковельських медиків на своїй сторінці у фейсбуці директор Інституту серця МОЗ Борис Тодуров, зазначивши: «Неможливе — можливе! Відмінна робота великої команди спеціалістів!».
Першу пересадку серця в Україні знаменитий кардіохірург провів ще у 2001 році. З того часу в нашій країні було зроблено менше десяти таких операцій, а потім на півтора десятка літ затягнувся застій у цій галузі. Недолуге законодавство, відсутність координації дій у створенні єдиного реєстру можливих донорів, острах лікарів перед звинуваченнями у «чорній трансплантології», непідготовленість суспільної думки гальмували її розвиток.
Тому не випадково роботу наших фахівців називають справжнім проривом. Головний лікар Ковельського МТМО Олег Самчук у листопаді минулого року ділився з нами амбітними планами щодо майбутніх операцій, а нині доводить, що його слова не розходяться з ділом. Підтвердженням стали дві пересадки серця, сім трансплантацій нирки за 2 місяці. Чому ж це не вдається іншим?
— Кожній такій операції передує велика підготовча робота з пошуку донора, одержання згоди його рідних після констатації смерті мозку, оформлення чималої кількості документів із врахуванням усіх юридичних аспектів, вирішення організаційних проблем. Тому, очевидно, не всі заклади, які мають ліцензії, зважуються брати на себе таку відповідальність, — висловила свою думку завідувачка інформаційно–аналітичного відділу Ковельського МТМО Олена Деркач.
Відомо, що в Україні тисячі хворих (наводять цифри від 3 до 5 тисяч) потребують пересадки органів, щодня помирає до 9 людей, які її не дочекалися. В той же час щорічно гине від 40 до 60 потенційних донорів на 1 млн населення, що становить близько 3 тисяч осіб, які могли б подарувати життя тисячам приречених. Невже наші співвітчизники менш милосердні та свідомі, аніж жителі інших країн, де донорство є почесним і поширеним?
— Неможливе — можливе! Відмінна робота великої команди спеціалістів! — зазначив Борис Тодуров.
Досвід Ковельського МТМО свідчить, що і в нас є люди, готові до такого благородного вчинку. В грудні минулого року родичі пожертвували задля порятунку хворих серце й нирки чоловіка, який загинув, упавши з висоти. Цього разу донором став 42–річний колишній військовий із Ковельщини, який помер від інсульту. Розповідають, що його дружина, сестра і мама дали згоду на забір органів. Їх навіть не довелося довго вмовляти, вони погодилися одразу, бо захотіли, щоб навіть після смерті рідна людина продовжувала жити.
А тим часом в Інституті серця у Києві в листі очікування на донорський орган — сотні хворих. Серед них був і 59–річний Святослав Німчук, водій «швидкої» допомоги. Пережив два інфаркти, останній — на роботі. Тиждень із болем у грудях іще возив і носив пацієнтів, не підозрюючи, що сам перебуває на межі життя і смерті. Лікарі йому сказали, що врятувати може лише трансплантація, розповіла на своїй сторінці у фейсбуці засновниця ГО «Всеукраїнська платформа донорства iDonor» і журналістка Ірина Заславець.
Саме Святославу й підійшло серце нашого земляка. Оскільки доправити орган до столиці з дотриманням усіх вимог складно, хворого привезли до Ковеля, де успішно провели пересадку. Через 12 годин після операції пацієнт уже жартома просив кави й розповідав, що почувається добре.
До речі, житель Закарпаття Василь Міговка, якому в Ковелі трансплантували серце, наприкінці січня виписався зі столичного інституту, де проходив реабілітацію. Його зустрічали діти та онуки, які з вдячністю згадували наших лікарів і рідних чоловіка–донора.
«Богові потрібна наша душа, а не органи…»
Коли ми у листопаді були у Ковельському МТМО, то перше, що показали нам, обґрунтовуючи важливість проблеми трансплантації, — відділення гемодіалізу, де на той час перебувало 40 заручників штучної нирки. Хворі двічі на тиждень змушені добиратися в лікарню з віддалених сіл, адже без цієї процедури їм не вижити. У багатьох — багаторічний «стаж» таких митарств. Зверталися у спеціалізовані центри в Запоріжжі, Києві, інших містах, але черги скрізь величезні.
Познайомилися тоді з одним із пацієнтів, 40–річним учасником бойових дій, військовим пенсіонером, який проходив сеанс гемодіалізу.
— Коли почув, що у нас, у Ковелі, зробили першу пересадку, то з’явилася надія.
— Коли почув, що у нас, у Ковелі, зробили першу пересадку, то з’явилася надія. Мені потрібна нирка померлої людини, бо родичів, які б могли дати орган, я не маю, а зібрати гроші на операцію за кордоном не всім вдається. Можливо, згодом і мені зможуть допомогти ковельські лікарі, — поділився сподіваннями Дмитро Ткачук.
Через два місяці так і сталося. Волею долі Дмитрові підійшла нирка чоловіка, який теж був військовим. Кажуть, перед операцією із забору органів хірурги щиро вшанували пам’ять донора хвилиною мовчання. А близькі та знайомі реципієнта дякували його рідним.
— Я знаю Дмитра давно. Це чудова людина, справжній боєць. Хоча мав інвалідність, бо війна підірвала його здоров’я, але не здавався, займався громадською роботою, працював із дітьми, очолював національно–патріотичний центр «Волинська Січ». Горджуся, що у нас на Ковельщині є милосердні й благородні люди, які допомогли Дмитрові. Бо ще Папа Іван Павло ІІ заповідав: «Не забирайте органи на небеса, вони потрібні на землі живим». Вірю, що завдяки таким вчинкам наші лікарі зможуть рятувати людей і надалі, — каже Олена Деркач.
«Поряд із Дмитром дружина Іра, вона всю ніч просиділа під операційною — в сльозах, а зараз уже усміхається в реанімації. Нирка працює. Дмитро мріє подорожувати. Просить наступного разу взяти його з собою на Говерлу», — написала Ірина Заславець.
Пересадка нирки, здається, стає у Ковелі звичною операцією. Наприклад, 31 січня команда трансплантологів та анестезіологів на чолі з Олегом Самчуком провела одразу три родинних трансплантації нирки за один день. Донорами для хворих молодих людей стали батьки: мама віддала нирку доньці, тати — синам. Усі почуваються чудово. Ще до 100 пацієнтів занесені до листа очікування та ждуть на донорський орган. Люди телефонують з усієї України.
Оцінюючи роботу ковельських колег, Борис Тодуров наголосив, що саме головний лікар МТМО Олег Олегович Самчук додав ентузіазму всій його команді:
— Коли повідомив своїм колегам, що знову їдемо в Ковель, то вони це сприйняли як свято. У Києві зараз не проводять трансплантацій, а в Ковельській лікарні це відбувається!
