Свою Сесіль він асоціював зі святою Цецилією

Спочатку музичним вихованням Фелікса та його старшої сестри Фанні, яка згодом стала видатною піаністкою, займалася мати Лія. У будинку Мендельсонів часто гостювали знамениті люди того часу — ​філософ Фрідріх Геґель та музичний педагог і композитор Карл Цельтер. Саме він звернув увагу на здібності Фелікса і почав йому, 11-річному, давати уроки музики.

1830-го Фелікс вирушає у подорож Європою. У Римі пише увертюру «Гебриди». В одному з музеїв Ватикану він побачив зображення святої Цецилії — ​покровительки музики. Фелікс задумав собі, що колись обов’язково зустріне таку Цецилію і вона стане його дружиною.

У січні 1835-го після успішного виступу в Кельнському соборі Мендельсона запрошують до Лейпцига очолити місцевий симфонічний оркестр. Якось товариш, диригент із Франкфурта-на-Майні, попросив замінити його на концерті. Музикували в лісі. Пробули там цілий день, а надвечір на галявині влаштували пікнік. І тут Фелікс помітив дівчину, яка нагадала йому святу Цецилію з Ватикану. Звали її Сесіль Жанрено.

«Весільний марш» Мендельсона вперше прозвучав 2 червня 1847-го в Англії.

17-річна Сесіль була донькою багатого протестантського проповідника. У домі її батьків збиралося вишукане товариство Франкфурта. Почав учащати туди й Мендельсон, а невдовзі освідчився дівчині. У березні 1837-го вони повінчалися. Після весільної подорожі молодята оселилися у Лейпцигу. Одне за одним Сесіль народжує Феліксові п’ятьох дітей.

За активної участі Мендельсона 1843-го в Лейпцигу відкривають консерваторію — ​перший вищий музичний навчальний заклад у Німеччині. Фелікс викладає там, працює диригентом. Скаржиться на перевтому, мігрені, стає дратівливим. Невдовзі лікарі забороняють йому публічні виступи. На своєму останньому концерті 19 липня 1846-го він грає «Крейцерову сонату» Людвіга ван Бетховена. Звістка про смерть 42-річної сестри Фанні стала для нього ударом. 28 жовтня 1847-го у Фелікса Мендельсона стався інсульт. 5 днів він лежав напівпритомний. Якось, коли Сесіль спитала, як очувається, сказав: «Втомився, дуже втомився». Увечері 4 листопада 1847-го Фелікса Мендельсона не стало.

До речі, «Весільний марш» Мендельсона вперше прозвучав 2 червня 1847-го в Англії, під час шлюбної церемонії Дороті Кар’ю і Тома Деніела в церкві Святого Пітера у місті Тівертоні. Але популярність твір здобув після весілля 18-річної принцеси Вікторії і 27-річного принца Фрідріха Вільгельма Прусського 25 січня 1858-го.

І ще такий цікавий факт: Мендельсон і казкар Андерсен кохали одну жінку. Якось британська газета «Зе Індепендент» повідомила, що в архіві Королівської музичної академії серед документів шведської оперної співачки Єнні Лінд (1820–1887) є такі, що проливають світло на останні роки життя Фелікса Мендельсона. У Єнні свого часу був закоханий данський казкар Ганс Крістіан Андерсен. З’ясувалося, що Мендельсон також.

Досі стосунки співачки та композитора вважали суто платонічними, бо Фелікс нібито був щасливим у подружньому житті. Через 2 роки після його смерті Єнні Лінд заснувала фонд імені Мендельсона. Він існує досі та преміює молодих композиторів. 1852-го Єнні вийшла заміж за учня Мендельсона Отто Ґольдшмідта. Овдовівши, він передав архів дружини фондові. Був там і лист, у якому Мендельсон благав Лінд утекти з ним до Америки. А в разі відмови нібито погрожував накласти на себе руки. Єнні відмовилася. За кілька місяців Мендельсона не стало. Доти офіційною причиною його смерті був інсульт, спричинений перевтомою та переживаннями через втрату сестри. А тепер з’явилася версія, начебто музиканта погубила відмова Єнні Лінд.

Аби не компрометувати покійних дружину та вчителя, Отто Ґольдшмідт знищив той лист. Про це зізнався під присягою в своїй заяві, яку додав до інших документів архіву. Але заборонив розголошувати цей факт упродовж 100 років.

Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.