Що я знаю про себе. Колонка Оксани Коваленко
«Мамо, ти мене вибач, але я зараз по телефону буду тобі кричати! Бо тут дехто так мене «дістав», що я вже не можу витримати!!!» — відчувалося, що донька не може опанувати себе і придумала доступний метод — викинути, як я кажу, «у ямку»
Мала таки прокричала всю інформацію і заспокоїлася. Я ж оцінювала, як стратегічно вона зробила, сказавши на початку «вибач». Телефонні обурення викликали у мене розуміння і… повагу. Якби не попередила, що її зараз «понесе», то пробудити співчуття у мене їй було б важче. І раптом я згадала! Це ж мої слова! Не так давно, коли вже не витримала навали доньчиних згуб шапок–рушників у басейні, встигла докинути перед сваркою фразу: «Ти мене вибач, але…». Тепер цей прийом на мені використала дитина.
Власне, у різних розмовах про виховання і психологію взаємин батьків та дітей зараз часто говорять про роботу з емоціями. Дорослі мають передати малим оцей досвід зазирнути у свою душу і зрозуміти, що тебе непокоїть, що забирає у тебе настрій і гнітить. Нашим дівчатам і хлопцям житиметься дійсно легше, якщо вони розумітимуть себе і зможуть повідомити про свої нюанси іншим. Цивілізовано. Наприклад, якось у школі ми з подругою взялися захищати перед учителем однокласницю, яка через те, що довго збиралася з думками, ніяк не могла набрати достатньо балів на контрольному експрес–опитуванні. Не одразу, але він таки погодився оцінювати її інакше.
Дитина вчиться працювати з емоціями мимоволі, в ході розмов із рідними чи друзями.
Щоб це допомагало у житті, наші діти мають чути від нас про риси їхньої вдачі у «світлих» тонах: тобі потрібно більше часу, аніж іншим — замість «яка ж ти незібрана», зробив надто моторно — замість «тяп–ляп»… Якщо знатимуть, що їхня норма вирізняється з–поміж інших, якщо батьки закладуть упевненість, що саме ця риса гарно спрацює в майбутньому, то дитина зможе відстояти себе спочатку у своїх очах, а потім і перед чужими. Приміром, моя дочка знає, що пише, як метеор, незважаючи на жодні правила. Тож ми домовилися, що перевірятиме кожне слово. (Хоча це можна подати як безграмотність.) Син губиться, коли має виступати перед аудиторією. Як тільки він усвідомив цю особливість, перестав себе розпікати за «прилюдний сором», але так і не наважився домовлятися з цього приводу з викладачами…
Люди, які вже пожили, знають, як легко стає, коли «розкладеш себе по поличках» і врешті розгледиш колючку, що не дає спокою. З очевидним справитися легше. Дитина вчиться працювати з емоціями мимоволі, в ході розмов із рідними чи друзями. Але корисні для пізнання розпитування батьки можуть планувати! Що ти про це думаєш, як ти відчуваєш — і ще багато запитань, які є містками до молоденького «я». Маєте свої міркування з цього приводу — відгукуйтеся. Наші адреси — [email protected] або ж [email protected], а поштова — є в газеті.
