Не буває тим смерти, Хто у Слові вознісся
«В ріднім Слові одчайно йшов до свого народу…»
31 січня… Плаче зимове небо. А в мене на серці журба і радість обнялися. Радість, бо в цей день я з’явилася на світ, а журба… бо пішов у засвіти відомий волинський письменник, лауреат літературної премії імені Агатангела Кримського Іван Чернецький (1935–2020). Щира, добра, світла, надзвичайно позитивна людина. Його любили і поважали всі. Умів розважити словом, вселити надію, дати слушну пораду. Горджуся, що саме Іван Іванович Чернецький свого часу дав мені рекомендацію до Спілки письменників України… А небо плаче й досі… Гірко, невтішно. Вічна пам’ять Вам, великий Краянине. На згадку лишаю ці поетичні рядки.
Треба мені протоптати
П’ять незвичайних доріг.
Іван Чернецький
Що Вам снилось, Поете,
В останню ту нічку?..
Сивих верб силуети,
Сива, втомлена річка.
Снилась холмська хатина,
Снились батько і мати
І та рідна стежина,
Що вела Вас до хати…
Десь тривога чаїлась…
Ой стежки, ой дороги…
П’ять доріг Вам судилось,
А вже шоста — до Бога.
П’ять доріг незвичайних
(Дав їх Бог в нагороду).
В ріднім Слові одчайно
Йшли до свого народу.
Йшли правдиво, уперто.
Плаче наше Полісся…
Не буває тим смерти,
Хто у Слові вознісся.
Євгенія НАЗАРУК, учитель Лищенської ЗОШ І–ІІІ ст. Луцького району.
