Протягом останніх років польський злотий перетворився на одну з найпопулярніших валют в Україні.
Як дізнатися, скільки платять сусіди?
— Добрий день, Дорото! Чи знаєш, яку цiну на трускавки сьогоднi виставляли на гелдi (ринку)? — панi Бася тримає телефон плечем, а руки зайнятi розкладанням канапок на тарiлку: готує вечерю для своїх працівникiв. При цьому здивовано пiднiмає брови, щось угукає в трубку i врештi запитально каже: — Я за хвилину зайду до тебе?
До панi Дороти йти рiвно три хвилини: перевiрено багаторазовим ходiнням по балони з газом: у них його купують усi сусiди, а загалом — чи не пiв села. При цьому завше, перш нiж зайти до неї, панi Бася у телефонному режимi уточнює: вже зараз чи о котрiйсь там годинi вони можуть поспiлкуватися?
На узгодження часу є цiлком адекватнi причини: в обох працюють найманi люди, йде якийсь виробничий процес, крiм того, додається сiльська домашня робота. Пiв години розмови із сусiдкою — це вже довгенько. Звично за хвилин п’ятнадцять вони встигають обговорити те, що стало причиною їхньої зустрiчi.
Якось працiвники запитали в господинi, чому вона, йдучи до пані Дороти, нiколи не бере із собою трирiчної дитини, а залишає пiд наглядом 80-літної бабусi.
— У нас не прийнято ходити до сусiдiв без попередження; у нас не прийнято ходити з малими дiтьми, бо вони будуть вiдволiкати; у нас не прийнято ходити надовго.
— Я в костел на службу iду на годину, — пiдсумовує панi Бася.
— А в нас у церкві служба може тривати чотири години, — каже українка середнiх лiт.
— Як?! Пiвдня?! — вражено осмислює щось панi Бася, але на цьому зупиняється, бо тема загалом належить до «слизьких», як i полiтика, багатство, грошi.
Якщо хочете довше працювати, боронь Боже ходити в гостi до тих сусiдiв, із якими пани ворогують.
То iз сусiдкою можна про це поговорити, а з iноземними працiвниками — краще про особистi захоплення, мистецтво, культуру, музику, освiту, професiї, i, звичайно, повеселитися анекдотами. Правда, недосконале знання мов їх створює, як то кажуть, на ходу: «дiвчина Таня» у Польщi можуть зрозумiти як «дiвчина дешева» («таньо» означає «дешево»), коли просять попукати, мають на увазі «постукати», а коли звучить слово «впадло», то це щось упало.
У спiлкуваннi важлива вiдкрита поза: закинута нога на ногу може викликати неприязнь, а погляд очi в очi — довiру. Зрозумiло, що потрiбно проявляти повагу до старших людей i до релiгiї (вас iз задоволенням вiзьмуть iз собою до костелу, правда, фото- i вiдеозйомка тут здебiльшого заборонена).
У побутових розмовах із поляками можна наслухатися рiзних «санта-барбарiвських» iсторiй про сiмейнi стосунки, конфлiкти, розподiл майна i навiть дiтей.
— Он там живе Януш. Багато поля має, i працiвникiв по сорок чоловiк на сезон приїжджає. Десь вiн тi грошi нечесно дiстав, бо була тут старенька хата i трохи землi, а за п’ять рокiв так розкрутився — щось нечисте, — переходить на шепіт панi Катажина, 80-літня мама панi Басi. — Ми з ними вже вiсiм рокiв не спiлкуємося.
— Серйозний конфлiкт у вас, якщо досi не помирилися, — каже працiвник Василь.
— Таке владнати не можна, — скрушно зiтхає панi Катажина, i в тому зiтханнi — велика образа, яку, очевидно, цим людям несила здолати.
— Якщо хочете довше працювати, боронь Боже ходити в гостi до тих сусiдiв, із якими пани ворогують, — застерiгає мiсцевий робітник Iзьо. — А ще боронь Боже запитувати, скільки платять найманим людям. Один українець змушений був переїжджати до іншого пана, — доброзичливо оповідає Ізьо. І це так нагадує десятки відомих «домашніх» історій, що розумієш: образи і кохання, як і всі емоції та почуття, — без кордонів і без національності, проявляються всюди з однаковим результатом: образи створюють бар’єри, кохання їх долає.
На підтвердження цього на подвір’я пані Басі заїжджає білий бус і з нього «висипаються» чоловік, жінка і двоє діток чотирьох і шести років. Він говорить по-польськи, вона навіть сміється по-українськи.
— Десять літ тому я вперше приїхала на роботу в Польщу, а через два роки зустріла Ярека — і ось результат, — показує Галина на малечу. — Ми тут по-сусідськи нерідко буваємо, ще побачимося, — махає рукою берегиня сімейства і дає команду дітям всідатися в бус — вони їдуть далі у своїх справах.
— Раніше ми частіше спілкувалися із сусідами, а тепер усе по телефону, а то через комп’ютер — їм відпочити хочеться. Молоді ще більше втомлюються, ніж я, — оповідає пані Катажина. Вона раз по раз підморгує то одній працівниці, то іншій, щоб допомогли їй впоратися на грядці, і справно доплачує за це під великим секретом від дочки.
— Завше треба бути вдячним за той заробіток, що маєш, — любить повторювати пані Бася, і це майже завжди супроводжувалося «заробітчанським бурчанням» на кухні. Однак, коли в найближчих сусідів працівники просапали трускавки, а зелена дозрівала поволі через дощі й довелося комусь додому їхати, комусь — іншу роботу шукати на тиждень-другий, замість «кухонного бурчання» таки зазвучало «слава Богу, що робота є».
Урок1: перш ніж налагоджувати контакти із сусідами господарів, варто поцікавитися історією їхніх стосунків.
Урок 2: завжди є за що подякувати Богу.
Анастасія ПЕЦЕНЮК, дослідниця європейського заробітчанства
