Урочистий момент відкриття меморіальної дошки.
Поліське Завітне постало завдяки німецьким лісорубам
Можна десятки разів проїжджати автомагістраллю Луцьк — Ківерці — Маневичі — Любешів, минаючи за Ківерцями Сокиричі, Озеро, Гайове… і не повернувши ліворуч, так і не запримітити унікальне село, що заховалося в якихось двох десятках кілометрів від районного центру. І запрошує воно, щоб звернути з траси, заглянути сюди, адже й назву має — Завітне
До 1964 року вона мала назву Вікентіївка або Вицентівка. Припускають, що дві сотні літ тому орендарі з наймитами розкорчовували лісові хащі, і за їхніми іменами й назвали цю місцевість. Згодом німецькі переселенці утворили тут свою колонію.
Досконало історію рідного краю знають Михайло Костюк — кандидат історичних наук, доцент кафедри соціального забезпечення та гуманітарних наук Луцького національного технічного університету та Василь Панас — учитель історії, краєзнавець. Їхні цікаві дослідження поступово стають безцінним надбанням місцевого музею, що саме зароджується в Завітному.
— Історія цього села починається із заснування тут сілезькими лісорубами у 1824 році німецької колонії Вінцентівка, яка проіснувала до зими 1939–1940 років, коли всі німецькі колоністи Волині були організовано переселені на територію Західної Польщі, — розповідає він. — Ще й донині у селі в доброму стані збереглися більше десятка колоністських будинків, споруди колишньої лютеранської кірхи та німецької школи, а також залишки старого кладовища. Ідею створення музею підтримали голова «Товариства німців Волині» Ольга Тибор, місцевий краєзнавець та вчитель історії Василь Панас, інші небайдужі мешканці села, керівництво Тростянецької ОТГ.
Розуміючи, що створення повноцінного музею є справою складною і тривалою, ініціатори вирішили розпочати цю копітку роботу з відкриття кімнати-музею села Завітного. Керівництво ОТГ запропонувало використати для цього вільну кімнату у правому крилі сільської бібліотеки, де розміщене відділення «Укрпошти».
Історія цього села починається із заснування тут поселення сілезькими лісорубами у 1824 році.
Підготовку почали ще влітку. Більшу частину ремонтних робіт виконав Василь Панас з допомогою членів «Товариства німців Волині» та місцевих жителів. Одночасно організували збір експонатів та матеріалів про історію села. Звернулися до Історичного товариства «Волинь» та Музею волинських німців–переселенців у селі Лінстов, що в Німеччині.
— Голова правління Історичного товариства Герхард Кьоніг надіслав списки колоністів, які проживали у Вінцентівці наприкінці 30–х років минулого століття, — продовжує розповідь Михайло Костюк. — А член правління товариства Мехтхільд Вальсдорф допомогла отримати копії статей про історію та визначні події у житті колонії Вінцентівки, опубліковані у різних німецькомовних виданнях міжвоєнного та повоєнного періодів. Завідувач Музею волинських німців–переселенців Йоганнес Хербст також передав у Завітне перший експонат і висловив готовність до співпраці у майбутньому. Своїми матеріалами про минувшину села поділилися і педагоги тутешньої школи, завідувачка сільської бібліотеки Галина Онопріяк та інші місцеві жителі.
Можна багато розповідати про те, як впорядковували старе лютеранське кладовище, як готували пошанування 90–річчя створення церкви і школи, про встановлення меморіальної дошки, на якій українською та німецькою мовами викарбуваний подячний напис. Про роль настоятеля Свято–Воскресенського храму протоієрея Миколая Нарушеця та парафіян, яким небайдужа історія села.
Урочисто відбувалося відкриття музейної кімнати, що є лише першим кроком до створення тут повноцінного музею. Голова «Товариства німців Волині» Ольга Тибор розповіла про підготовчу роботу, допомогу німецького партнера — благодійної організації «Bokerner Clique» з міста Лоне, що у Нижній Саксонії, яка вже 25 років надає допомогу деяким дитячим закладам області.
Влітку нащадки волинських німців з Німеччини, Канади та США побували у колишній німецькій колонії, де збереглися пам’ятки матеріальної культури. Поступово з’являються нові експонати. Наприклад, уламок дзвона колишньої євангелічної кірхи. Його знайшов місцевий мешканець Віктор Березовський. Інші жителі села також мають старовинні речі і готові передати їх до кімнати–музею. Тож майбутня експозиція значно розшириться.
