«Ми називали Анатолія Ленартовича батьком дитячої хірургії на Волині»
Минулого вівторка перестало битися серце заслуженого лікаря України, якого досвідчені хірурги називають своїм учителем, а сотні колишніх пацієнтів — рятівником. Спогадами про людину, яка присвятила медицині майже 60 років життя, діляться його колеги
Валентин Мартинюк, завідувач хірургічного відділення № 2 волинської обласної клінічної дитячої лікарні:
— У березні Анатолію Корниловичу Ленартовичу мало б виповнитися 85 років. Йому, уродженцю Ратного, випало пережити війну, зазнати біди. Але завдяки старанням і вродженим здібностям хлопець із поліської глибинки вступив до Куйбишевського медінституту, в 1960 році успішно його закінчив. За призначенням потрапив на роботу на Брянщину, де була дуже сильна школа хірургії, яку створили знамениті Амосов, Авілова, Шалімов. Там за три роки молодий спеціаліст набрався знань і повернувся на рідну Волинь вже сформованим дитячим хірургом.
Він називав дитячу хірургію дочкою загальної, і вчив нас, молодших, усьому, що знав і умів сам.
У Луцьку на той час таких фахівців не було, тож Анатолій Корнилович став засновником дитячої хірургії на Волині. Я працював з ним із 1976 року, коли Анатолій Ленартович був начмедом обласної лікарні. Він називав дитячу хірургію дочкою загальної, і вчив нас, молодших, усьому, що знав і умів сам. Першим почав робити багато складних і нових операцій. Коли траплялися екстремальні ситуації у віддалених районах, лікарі з Луцька добиралися туди літаком. Анатолій Корнилович погано переносив польоти у «кукурузнику», ми його намагалися підміняти, але найважчих хворих усе ж він брав на себе. А коли збудували нинішню дитячу лікарню, Анатолій Ленартович очолив у ній хірургічне відділення. Серед його пацієнтів є чимало таких, хто десятиліттями підтримував зі своїм рятівником зв’язки, як, наприклад, Олександр Гринюк із села Кремеш Локачинського району. Люди приводили до нього своїх дітей, а потім і онуків, адже добра слава про справжнього спеціаліста жила упродовж багатьох десятиліть.
Ростислав Вдовін, хірург обласної клінічної дитячої лікарні з понад 50-річним стажем:
— Ми називали Анатолія Корниловича батьком дитячої хірургії на Волині. Згадуємо його не тільки як професіонала, а й як добру, чуйну, порядну людину. Я присвячував йому віршовані посвяти на честь «круглих» дат, бо він був для мене вчителем, наставником, другом. Із нагоди 60-річчя Ленартовича, пригадую, написав: «Ще скальпель впевнено рука твоя тримає, їй в оперблоці за столом — ціни немає…».
Звичайно, з віком Анатолій Корнилович уже не міг оперувати. Але він не уявляв життя без роботи. Коли стало підводити серце, довірився кардіохірургам Волинської обласної лікарні, й повернувся у наш колектив, де панує щира товариська атмосфера. Молоді лікарі опановують сучасні медичні технології, йдуть вперед, але вони шанують хірургів-ветеранів. І Анатолій Корнилович, який на схилі літ жив самотньо, вважав колектив своєю родиною. Він був «Відмінником охорони здоров’я», у 1991 році одержав звання «Заслужений лікар України». Пам’ять про хірурга Анатолія Ленартовича збережуть його колеги, пацієнти. Справжній син волинської землі залишив на ній добрий слід.
