«У нас епідемія! Епідемія глупоти, злості й браку співчуття…»

«Читаючи новини про те, як мої співвітчизники блокують летовища й лікарні, висловлюють своє обурення з приводу повернення українців з Китаю на батьківщину, розповсюджують фейки і нісенітниці, мене проймає відчуття відрази й жалю. Невже ми справді живемо в Середньовіччі? Невже сучасний українець, сховавши до кишені смартфон найсучаснішої розробки, може взятися за камінь, щоб кинути ним у «прокаженого»? Чума головного мозку?!» -- запитує український письменник Андрій Любка у дописі під новиною про коронавірус, передає Цензор.Нет.

За яким це правом одні українці не допускають інших українців (таких же громадян, таких же платників податків!)  до аеропортів і лікарень, санаторіїв і об’єктів медичної інфраструктури? Хіба ж у скрутну мить не варто зробити все для того, щоб повернути своїх співвітчизників додому, допомогти їм за будь-яку ціну?! Якби на їхньому місці опинилися ми, чи не хотілося б нам, щоб держава захистила нас, подбала про нас? А що б ми відчували, якби на тому літаку була наша мама, сестра, дружина, друг, кум? Як кажуть англійською, треба уявити walking in someone else’s shoes, поставити себе на місце іншої людини, уявити себе в такій ситуації – й діяти по совісті.

Безумовно, завинила в цій ситуації і влада, яка просто провалила комунікацію цієї проблеми. Либонь, кожен із міністрів боявся репутаційних втрат, тому не висловлював чіткої й повної інформації про цю проблему, а відтак позиція влади виявилася неозвученою, народу не дали чітких гарантій безпеки і плану дій. А на місце пустки в голові прийшли всілякі телеканали й сміттєві бачки зі своїми трагедіями й фейками – і народ «поплив»…

Особливо сумно це спостерігати в дні пам’яті Небесної Сотні. Не виключаю, що влада й справді запланувала повернення літака саме в ці дні, щоб затьмарити тему Майдану і відвернути увагу від провалу в розслідуванні злочинів проти Небесної Сотні. Але турбує й інше – шість років тому український народ поводився зріло, патріотично, був ввічливим і готовим допомогти ближньому, нині ж люди розсварені й світять звірячими іклами одне до одного.

Але турбує й інше – шість років тому український народ поводився зріло, патріотично, був ввічливим і готовим допомогти ближньому, нині ж люди розсварені й світять звірячими іклами одне до одного.

Безумовно, завинила в цій ситуації і влада, яка просто провалила комунікацію цієї проблеми. Либонь, кожен із міністрів боявся репутаційних втрат, тому не висловлював чіткої й повної інформації про цю проблему, а відтак позиція влади виявилася неозвученою, народу не дали чітких гарантій безпеки і плану дій. А на місце пустки в голові прийшли всілякі телеканали й сміттєві бачки зі своїми трагедіями й фейками – і народ «поплив»…

Тож не хвилюймося за Китай, огляньмося довкола – справжня епідемія в нас. Епідемія глупоти, злості й браку співчуття…