І хоч храм, де волинське подружжя вінчалось 70 років тому, вже не діючий, Боярчуки в ньому ніби повернулись у молодість.
«Я вже всі очі видивився!»
Сьогодні, переглядаючи ці фото, я пропоную вам увімкнути музику в собі. Назву тільки два слова – і цього буде достатньо, щоб десь у вашому серці відгукнулось і забриніло. БЕРЕГ ЛЮБОВІ
Стрілися двоє, що долею схожі,
Може десь тут, або може десь там.
Дивляться в очі, чи вірити можна
Теплій руці і привітним словам?
На світлині вгорі – Зоя і Володимир Боярчуки із села Шепель Луцького району Волині прийшли у храм села Буяни, де вони повінчалися… 70 років тому. У далекому 1949–му…
І через 70 років шлюбу він каже їй: «Кохаю!» Але своїми словами, яких навіть великі письменники не вигадають: «Всі люди вже повертаються з церкви, а тебе нема. Я вже всі очі видивився!»
А пані Зоя у розмові з нашою журналісткою Катериною Зубчук відкрила і своє крило того великого простого сільського кохання: «Я його зараз, як малу дитину гляджу, він завжди чисто одягнений. Шоферував усе життя, але ніхто не бачив його в засмальцьованому вбранні. Штани завжди «на кантик», сорочка свіжа… Чоловік за 70 літ мене навіть пальцем не зачепив».
І справжня Любов, укріплена Любов’ю до Бога, може витягнути тебе із, здавалось би, безвихідного болота.
Про таке могла тільки мріяти молода дівчина Лариса, коли почала листування із ув’язненим хлопцем-рецидивістом Андрієм. Яких тільки застережень не чула, що тоді переживало її серце! Але коханню навіть грати не перепона. І справжня Любов, укріплена Любов’ю до Бога, може витягнути тебе із, здавалось би, безвихідного болота. Це довели Лариса та Андрій Коржови, які старшого сина зі своїх семи дітей (!) нарекли на честь Всевишнього – Ісусом (читайте сьогодні їхню історію на с. 3–5).
Берег любові в далекім тумані,
А допливеш, коли тільки удвох,
А допливеш, коли спільне бажання,
Берег любові та хвилі тривог.
Якщо у пісні ставиться кома, то в житті доводиться часто – і знак запитання: коли тільки удвох? Бо навіть виконавці цитованого нами шедевру Вадима Крищенка (слова) і Геннадія Татарченка (музика) – Іво Бобул і Лілія Сандулеса – так і не допливли до свого берега любові, а продовжили плавання з іншими (с. 9–11).
А що вже казати про чоловіка, який має 39 дружин і 94 дитини?! (с. 12)
Стрілися двоє, як човники в морі,
Може сьогодні, а може колись.
Серце питається — йти далі поруч?
Чи постоявши, навік розійтись?
А цей вже куплет ніби адресований Інні Москалець та Володимиру Варімезу. У них – особлива доля. Володимир – це один із 24 українських моряків-військовополонених, яких захопили в полон російські окупанти.
Інна усі ці довгі місяці вболівала за радіотелеграфіста з буксира «Яни Капу», їздила до нього у Москву на суд, хоч вони були тоді лише просто знайомими, молилась за звільнення. І… вимолила собі чоловіка! Повернувшись із полону, Володя запропонував дівчині руку і серце. І почув «Так!» (с. 16–17).
Стрілися двоє, так просто і звично,
Хочеться радісне слово сказать.
Чом же у нього печаль на обличчі?
Чом на щоці в неї тиха сльоза?
Якщо волиняни Зоя і Володимир Боярчуки відзначили платинове весілля — 70 років у шлюбі, то американське подружжя Джона і Шарлотти Хендерсон (на фото внизу) – 80–літній ювілей спільного життя! Це – дубове весілля. Як ще називають річниці шлюбу і що на них треба дарувати, ви теж прочитаєте сьогодні (с. 13–15).
Але є один універсальний подарунок на всі роки, на всі часи – ЛЮБОВ! Тоді навіть сльоза на щоці буде тільки від щастя.
Олександр ЗГОРАНЕЦЬ, головний редактор газети «Так ніхто не кохав».
