Фтизіатри констатують, що у більшості хворих — важкі, запущені форми туберкульозу.
Радіє такій медичній реформі хіба що паличка Коха. На Волині закривають протитуберкульозні заклади
За даними ВООЗ, близько 23% випадків туберкульозу в Україні не виявляють (за оцінками експертів, близько 30%). Так було у попередні роки. Нині хворих упритул перестануть бачити. Все одно ж лікування їм не «світить»…
Пити таблетки можна й вдома?
Вірити офіційним показникам захворюваності на туберкульоз у нашій країні можуть тільки дуже наївні люди. Цифри підганяють, як кому вигідно. У 1995 році ВООЗ зафіксувала у нас епідемію, бо недуга вразила 1 відсоток населення. Згодом МОЗ відрапортувало, що ми з нею справилися. А торік стало відомо, що Україна посідає друге місце у світі за поширеністю туберкульозу з широкою стійкістю до препаратів.
Не секрет, що переважно паличка Коха вибирає своїх жертв серед соціально неблагополучних верств — людей із алкогольною залежністю, безхатьків, колишніх засуджених, наркоманів, особливо ВІЛ–інфікованих. Змусити їх відповідально ставитися до лікування навіть в умовах стаціонару нелегко. А сьогодні міністерські чиновники всіх переконують, що туберкульоз комфортніше долати вдома: сиди собі й пий таблетки. Тільки ж біда: у багатьох хворих нема даху над головою й засобів для існування.
Причина зміни стратегії очевидна — прагнення зекономити. Через це й заговорили, що в Україні занадто багато протитуберкульозних лікувальних і санаторних закладів, і взялися оптимізувати їхню мережу.
Нещодавно довелося побувати в селищі Луків Турійського району, де з 14 лютого припинило свою роботу відділення обласного фтизіопульмонологічного центру. У просторих корпусах, один із яких — пам’ятка архітектури, порожньо. Лише бродячі пси охороняють будівлі колишньої тублікарні.
Окрім Лукова, закрили відділення легеневого туберкульозу на 25 ліжок і у Хотешові Камінь-Каширського району.
— З обласної ради нам прислали листа, щоб Луківська ОТГ узяла на свій баланс ці два приміщення. Депутати дали згоду, але тільки за умови, що нам виділять кошти на освітлення території й облаштування відеоспостереження, інакше не вдасться зберегти від знищення ні палац Мйончинських, ні інший корпус. Як використати ці звільнені площі? Ось у Луцьку тубдиспансер знаходиться по суті в центрі міста, що не зовсім правильно з точки зору епідемічної безпеки. Нехай переселяють цей лікувальний заклад до нас, тут є змога розмістити 250 хворих, — вловлюю нотки сарказму в голосі очільника громади Анатолія Климука.
Окрім Лукова, закрили відділення легеневого туберкульозу на 25 ліжок і у Хотешові Камінь-Каширського району. З 1 червня така ж доля спіткає Поворське фтизіатричне паліативне відділення на Ковельщині, працівникам якого і більш як двом десяткам пацієнтів з відкритою формою туберкульозу вже оголосили «присуд».
— Нас запевняють, що нема потреби утримувати такі установи, хоча ще недавно говорили про епідемію. Вибрали найлегший шлях: хворих не виявляють, щоб створити видимість благополуччя. Якби у кожному віддаленому селі обстежили всіх жителів поголовно, то і в нашій, і в інших протитуберкульозних лікарнях місць би забракло. Не посилають пересувних флюорографів у глибинку, соціально неблагополучні жителі не уклали декларацій із сімейними лікарями, та й не скрізь медики є. От і виходить, що вогнища туберкульозу стають неконтрольованими, — каже луківський селищний голова.
Пацієнти, лікарі й медсестри, на вихід!
Директор КП «Волинський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр» Іван Нискогуз, не чекаючи вказівок згори, торік запропонував закрити відділення в Лукові, Хотешові. Згодом — й у Поворську. Але цього виявилося недостатньо. Реформування вторинної ланки медицини, зокрема і фтизіатричної служби в Україні, вимагало подальших жертв.
— У Луцьку ми мали 180 ліжок для лікування хворих на туберкульоз, нині нам кажуть, що достатньо 100. Відповідно й персонал доводиться скорочувати, вже звільнили 180 працівників, ще 85 — на черзі. На мою думку, такий підхід, коли все зводиться до економії коштів, недопустимий. Це —цинічна і негуманна практика. У нас у стаціонарі зараз знаходиться 160 пацієнтів. Є покази до госпіталізації, і не можна відмовити хворому в праві на лікування. Тим більше, що люди звертаються з важкими, запущеними формами туберкульозу, їм потрібно надавати невідкладну допомогу. В реанімації постійно місця зайняті. Важких хворих знебацилити за кілька тижнів, як пропонується, неможливо, — нарікає Іван Онуфрійович.
— Але ж торік ви говорили про позитивну динаміку в боротьбі з туберкульозом на Волині?
Через непродумане і завчасне реформування на вулиці опиняться тисячі душевнохворих, людей з відкритою формою туберкульозу, з іншими соціально небезпечними діагнозами, які становитимуть загрозу для інших.
— Я й зараз підтверджую, що показники поліпшуються, в нашій області ситуація менш загрозлива порівняно з багатьма іншими. Можливо, через якийсь час вдасться досягти таких результатів, коли необхідність у стаціонарному лікуванні цієї недуги знизиться, але в нинішніх умовах настільки кардинально все змінювати не можна, — каже Іван Нискогуз.
Суть другого етапу медреформи, який стартує з 1 квітня цього року, така — держава буде платити за кожен пролікований випадок згідно з угодою Національної служби здоров’я з кожним конкретним закладом. Робитимуть це за фіксованими тарифами. На деякі захворювання прописані «цінники». Скажімо, за лікування інсульту держава готова платити 19,3 тисячі гривень, за інфаркт — близько 16 тисяч, за пологи — 8,1 тисячі… У психіатрії ставка (з квітня до кінця року) — 7,4 тисячі гривень. На пацієнта з туберкульозом передбачено 20,6 тисячі гривень.
Медики в один голос заявляють: таке фінансування просто не дає змоги утримувати стаціонари. Наприклад, лікування резистентних форм туберкульозу (стійких до медпрепаратів) може коштувати до 150–160 тисяч гривень, тобто у 8 разів дорожче за пропонований тариф. До того ж хворі цієї категорії потребують доброго харчування, що є умовою успішного одужання.
— Нам кажуть, що годувати пацієнтів доведеться за кошти, виділені з місцевих бюджетів. Але це — утопія. Такі витрати (на харчування одного хворого передбачено 70 гривень на день) вони на себе не зможуть взяти. Ще одна болюча проблема: зарплати лікарів і середнього медперсоналу. Обіцяли, що з 1 квітня вони зростуть. Але при такому врізаному фінансуванні, навіть за умови тотального скорочення кількості працюючих, це неможливо зробити, — констатує директор КП «Волинський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр».
На жаль, більшість згаданих проблем стосуються всіх лікувальних закладів вторинного рівня. Але найскладніше вижити буде протитуберкульозним, психіатричним стаціонарам. Саме тому лунають думки про те, що через непродумане і завчасне реформування на вулиці опиняться тисячі душевнохворих, людей з відкритою формою туберкульозу, з іншими соціально небезпечними діагнозами, які становитимуть загрозу для інших.
Але уряд економить не тільки на них. Навіть ветеранські госпіталі, які надають допомогу учасникам бойових дій, захисникам України, з 1 квітня можуть втратити державні субвенції. Медики організовують протести. Недужі українці не знають, кому вірити. Адже держава обіцяла їм, що відтепер доплачувати за лікування не доведеться. От і спробуй тут звести кінці з кінцями.
