«Не бійся, я поруч».
Ми справимося! Колонка Оксани Коваленко
«Щоб одужати, треба їсти багато цукерок!»
«Мені так приємно, що тато за мене турбується. Чай мені робить, підносить». «Мені уже легше, заспокойся». «Все буде добре, мам!» «Щоб одужати, мені треба їсти багато цукерок». Це фрази усіх моїх дітей, давніші і зовсім свіжі, усі об’єднані періодом хвороби
Обов’язково треба дякувати одне одному, принаймні поглядом. А ще — нагадувати собі свій добрий досвід, що придушує справді тваринний страх: «У мене (батьків) були важкі хвороби в дитинстві, я справилася…»
Мабуть, усі знають, як «накривають» емоції, коли нездужають наші кровиночки, особливо після невтішних прогнозів лікарів. У такі моменти дійсно земля втікає з–під ніг. Неймовірно хочеться забрати усе «недобро» собі, а ще тягне поплакати. Тільки ж допомагає тут зовсім інше. Перевірено!
Умова перша — загасити в собі паніку. Допоможе розуміння, що мамину тривогу відчуває і дитя й теж починає непокоїтися, стає нервовим, дратівливим. Згадаймо, як дитина дивиться на нас, коли впаде, вдариться, коли її образять! З виразу обличчя дорогої людини вона зчитує, як їй ставитися до того, що сталося? Впадати в істерику чи намагатися заспокоїтись, бо ж мамині очі промовляють: «Ти справишся. Я поруч». Як працювати з панікою, гарно радить психотерапевтка Світлана Ройз. Її настанова — в жодному разі не шукати відповідей на питання «За що така кара і хто винен» — дуже доречна. Інакше — глухий кут. Ліпше зосереджуймося на проблемі, як діяти. Хай дитина відчуває нашу спокійну впевненість, доброзичливість, бо домашній простір, сімейна атмосфера мають бути цілющими.
Більшість дорослих має свої рецепти подолання панічності (можливо, всадовити себе за чашку кави чи виговоритися авторитетній людині, навіть одягти речі, у яких колись уже справлялися з важкою ситуацією, обміркувати свій план дій…) Тати і мами нервують по–різному, у жінок емоції — частіше на поверхні. Але це не означає, що чоловіки почуваються так само незворушно, як виглядають. Тож психологи радять, коли вдома зашкалює хвилювання, цілеспрямовано частіше обіймати одне одного, пригортати і казати вголос: «Разом ми справимося». Це звучить легковажно? То майте на увазі, що емоції у нашому житті — всюди, навіть коли нам видається, що керуємося виключно розумом.
Підбадьорливий погляд, усмішка, інтонація, рука на плечі творять дива, коли є і коли вчасні. Буває, чоловік не помічає, що жінка нервово виснажена, то та ж Світлана Ройз радить мамі не соромитися просити у тата: «Обійми мене», «Зроби чаю», «Посидь біля дитини». Оскільки чоловіки зазвичай націлені на конкретні дії (їх сердить їхня ж безпомічність), вони можуть «утікати» від хвороби сина чи доньки (на роботу, до друзів, у гру). Це несвідомо. Психотерапевтка каже, якщо їм «дати завдання» (купи ліки, прочитай казку), то буде простіше усім. Обов’язково треба дякувати одне одному, принаймні поглядом. А ще — нагадувати собі свій добрий досвід, що придушує справді тваринний страх: «У мене (батьків) були важкі хвороби в дитинстві, я справилася…»
Така праця над собою, очевидно, не розгонить усіх хмар над головою, але точно пом’якшить тривожність, таку природну для мам і тат, але зайву для наших ластів’ят. Маєте що сказати про це чи інше, обов’язково пишіть. Наші адреси — [email protected] або ж [email protected], а поштова — є в газеті.
