Як найкраще відсвяткувати ювілей? Звісно, у колі друзів.
«Він пісням дарує крила» (Фото, відео)
Так кажуть про цього чоловіка. Колись у юності, щоб співати у маяківському ВІА «Зірки», він зрубав горіха і зробив із нього гітару. Потім, коли став учителем-екологом, посадив сотні дерев з учнями. Не нажив статків, будучи двічі селищним головою, зате знайшов більше — «Душу Волині». Це — В’ячеслав Павлович Судима, заслужений працівник культури і воістину народний співак
«Тут мене співати вчила рідна мати, бути щедрим батько вчив»
У Центрі культури, дозвілля та спорту Княгининівської сільської ради відбувся вечір із нагоди його 65-річчя. Справжнє свято влаштував В’ячеслав Павлович для своїх односельчан. Бо нема йому іншого куточка на землі ріднішого, ніж Княгининок. А в залі був повний аншлаг, шанувальники навіть стояли у дверях, аби понад дві години слухати пісні у виконанні ювіляра і його друзів-артистів. І все це — на сцені, яка простелила доріжку в пісенну творчість В’ячеслава Судими.
Що в його розумінні пісня? «Вона має збирати, організовувати, окрилювати людину. Шоу-бізнес тимчасовий, для грошей, а не для душі», — вважає В’ячеслав Павлович. Його пісні для людей — безкоштовні і безцінні. У далекому 1971-му легендарна «Червона рута» зробила переворот у його юній душі й тепер відкрила ювілейний концерт співака. Без музичної освіти, але з музикальним серцем він завжди співає цей шлягер душею. Любити пісню і рідну землю навчили батьки: мама Катерина Матвіївна працювала техпрацівницею у школі, тато Павло Микитович — водієм у радгоспі. Після навчання в тоді ще Маяківській школі Славко закінчив із відзнакою Луцьке ПТУ № 6. Вивчився на слюсаря, але мріяв стати вчителем. На два роки пішов до війська, служив у розвідувальному батальйоні механіком-водієм танка, а тоді вступив до Луцького педінституту імені Лесі Українки на новий природничо-географічний факультет. Потім у рідну школу влаштувався педагогом-організатором і зацікавив юних — футбол, естафети, пісенні вечори. І вже через 8 років активному молодому вчителеві, який встиг стати відмінником освіти, методистом, пропонують очолити Рокинівську школу. Правда, директором тоді поставили іншого, а В’ячеслав Павлович 10 років працював завучем і вчителем географії. У 1998–2006 роках на два терміни обраний селищним головою, та знову повернувся в педагогіку. Нещодавно В’ячеславу Павловичу довірили представляти інтереси громади у районній раді. Взявся й за депутатство, хоч і далі успішно вчителює.
Його проникливий голос звернений до душ людських, тому й назвали з Аллою Опейдою свій дует «Душа Волині».
Серед нагород В’ячеслава Судими — грамоти Верховної Ради України, Міністерства культури за вагомий особистий внесок у розвиток аматорського мистецтва та високий професіоналізм, орден Святого Миколая Чудотворця — за відродження духовності. Але попри заслуги з ним завжди можна поговорити про все, як із добрим учителем, — від політики до культури, його позиція чесна й об’єктивна чого б не стосувалася. Як лише уживається в ньому громадська активність і лірична натура — завжди дивуюся. Його проникливий голос звернений до душ людських, тому й назвали з Аллою Опейдою свій дует «Душа Волині». Хвилюють його суспільні проблеми, але найбільше — війна на Сході рідної землі. Коли всі називали її «АТО», В’ячеслав Павлович наголошував: «Це війна. Називайте речі своїми іменами». Тому й пісню Соломії Українець «Плакала калина» пропускає через власне серце, і вона проникає у глибини наших.
Та ювілей таки свято, тому дарував землякам «Пісню на добро» — присвяту рідній землі, де його «співати вчила рідна мати, бути щедрим батько вчив». Пан В’ячеслав виріс на піснях волинського «Світязя», легендарної «Смерічки», Володимира Івасюка, Назарія Яремчука, Василя Зінкевича, і продовжує їхнє життя своїм виконанням, а чеський шлягер «Зустрічай весну» Карела Ґотта навіть переспівав українською. Дружині, з якою виховали доньку й сина, дякує у «Пісні про жінку». Добрих співанок навзаєм надарували ювілярові побратим по сцені й по духу — народний артист України Василь Чепелюк, заслужена артистка Алла Опейда, вокальний квартет «Акорд», Галина Конах, гурти «Нота-Нео», «Терлич», «Аколада», тріо бандуристок «Лелія», з якими записали альбом «З Кобзарем у серці», ансамбль народної музики «Волинські візерунки». Привітали й чиновники: голови Луцької РДА і районної ради — Тарас Яковлєв та Валентин Приходько, секретар Княгининівської сільради Віта Ковальчук, заступник луцького міського голови Ірина Чебелюк, директор департаменту культури Волинської ОДА Тетяна Гнатів, багато гостей та шанувальників.
На ювілей прибули дівчата з фан-клубу ВІА «Звьозди»
Ведучі Алла Опейда та Степан Цика знайшли в біографії ювіляра чимало цікавинок. Як уже згадувалося, творчу сторінку пан Судима розпочав саме у Княгининівському будинку культури. У 1970-х тут діяв такий вокально-інструментальний ансамбль «Звьозди». Коли забрали в армію гітариста, Славко зрізав горіха та зробив собі гітару — і став солістом та гітаристом водночас. Кажуть, дівчата сходилися навіть з інших сіл, адже хлопці робили справжню живу дискотеку. От і на ювілей прибули фанатки тодішніх «Звьозд» — це активістки з Княгининка постаралися й добряче повеселили усіх, нагадавши, як то колись було в цьому клубі весело.
Міцна чоловіча дружба з дитинства поєднала ювіляра зі Святославом Матвійчуком, і тепер один Славко пише вірші, інший дарує їм пісенні крила. Так полетіли до слухачів «Два береги», «За небокраєм — небокрай». А завершили святковий вечір спільним виконанням: «Ставаймо, друзі, у коло пісні». Вдячні слухачі несли квіти ювіляру, а він співав: «Спасибі, що поклали і оплески, і квіти, поклали добре серце ви пісні на крило». А потім прочитав поезію Тараса Петриненка, так, наче про себе:
«Мені казали: «Ти не вмієш жити,
Життя прожив — нічого не нажив».
Мені казали: «Треба послужити,
Щоб і собі ти дещо заслужив».
Мені казали поруч з ким стояти,
Щоб вистоять собі життя легке.
І радили яких пісень співати,
І на каком, даруйте, язикє.
Та є таке, що я не хочу вміти
Й не вмітиму од роду і повік.
А доведеться в безвість відлетіти,
То й відлечу як чесний чоловік…»
