«Храм – не ваш, храм, шановна пані, – Господній»
Краєзнавець із Нововолинська Надія Панасюк–Войтюк відреагувала на публікацію «Волині» «Церковні миші в Мишеві — найбідніші в окрузі»
У статті ми розповідали історію міжконфесійного конфлікту в невеликому селі поблизу Іваничів. Читачка навела свої аргументи на користь приєднання церковної громади до ПЦУ і поділилася історією святині.
«Бо коли я молюся чужою мовою, то молиться дух мій, а мій розум без плоду!» 1 Кор. 14:14
10 лютого 2020 року разом із родиною була на службі Божій у рідному Мишеві. Нас радо зустріли, це тішило. У храмі багато людей. Змістовна проповідь отця Василя змусила задуматися, наповнила любов’ю наші серця.
Приємно, що молоді, свідомі односельці віддали належне українському православ’ю. Ініціаторами змін були внуки протоієрея отця Сильвестра Харчука (1888–1947), могила якого на церковному подвір’ї…
Більше століття височіє храм Святого Миколая в селі Мишеві, збудований ще у 1885 році на місці дуже старої церкви під час панування поміщиків Олександра та Євдокії Чапліних. Організатором будівництва був протоієрей отець Амбросій Тишкевич. Чимало коштів та зусиль на спорудження храму доклали жителі убогого двору. Особисто витратив 2000 рублів і отець Амбросій…
У церкві Святого Миколая ревно служили отці Амбросій Тишкевич, Олександр Клопотович, Сильвестр Харчук, Цихоцький. Усі мовчки корилися владі, терпіли, щоб вижити, щоб не потрапити у Сибір. Що сьогодні змушує парафіян боротися?
У статті автор цитує парафіянку Віру Дубенюк: «Споконвіку наш храм!». Храм, шановна пані, — Господній. Без волі Всевишнього нічого б не було. І Томос — незалежність українській церкві через 300 років боротьби, терпінь, принижень, благань — дарував нам Всевишній. Завдяки клопотанням п’ятого Президента України Петра Порошенка, якого згодом оцінить історія. Сьогоднішні події — це протистояння добра і зла. Отож, ми «споконвіку» боремось, боїмося, перемагаємо і втрачаємо через свою необізнаність.
У церкві Святого Миколая ревно служили отці Амбросій Тишкевич, Олександр Клопотович, Сильвестр Харчук, Цихоцький. Усі мовчки корилися владі, терпіли, щоб вижити, щоб не потрапити у Сибір. Що сьогодні змушує парафіян боротися? Країна у війні, захоплені території, гинуть діти. А ми своїми діями допомагаємо ворогу. Нікого не гонімо! Нікого не зневажаймо, а порозуміймося! Прозріймо! Єднаймося! Переходьмо у свою рідну церкву і спільно творімо молитву! Бо, як сказав Іван Пулюй, народ, який має Біблію рідною мовою, — незнищенний.
Надія ПАНАСЮК-ВОЙТЮК, краєзнавець м. Нововолинськ.
