Година ганьби — дрібниці, якщо вдасться відвоювати насиджене місце. Колонка Тамари Трофимчук
Колишній директор Державного бюро розслідувань Роман Труба, якого Володимир Зеленський звільнив із поста керівника ДБР, оскаржує свою відставку в Окружному адмінсуді Києва. Бореться чоловік за тепле місце. Перед тим ще подавав позов до Верховного Суду, але безуспішно. В цій інстанції йому коректно та юридично грамотно відмовили. І це, чесно кажучи, трохи здивувало. Бо поновлення через суд сьогодні стало настільки поширеною нормою, що пан Труба мав усі шанси бути другим Романом Насіровим. Однак поки що Роману Михайловичу не щастить. Мабуть, треба йому позичати ковдру в скандального податківця, який зовсім недавно відсудив своє
Здавалось би, все просто й зрозуміло: попросили з державної роботи — піди по–англійськи, без скандалів. Люди поговорять і забудуть, адже кожен день підкидає свіжі новини. Принаймні так мали б чинити ті, хто стоїть на сторожі закону і порядку. Але ж ні. Українським високопосадовцям боротися за крісло стало звичним ділом. Цілими колонами з позовними заявами йдуть до суду поліцейські, прокурори, судді, співробітники ДСНС, податківці. Свого часу у Волинській області було двоє прокурорів — один чинний, інший поновлений через суд. Щоправда, двовладдя тривало недовго. Для другого начальника швидко знайшли іншу роботу, конфлікт владнали, але, як кажуть, «ложечка знайшлася, та осад залишився».
А все тому, що подібні ситуації — ганьба, бардак і так не має бути. Принаймні в держустановах — не будемо всіх інших стригти під одну гребінку. Але сильним цього світу байдуже до думки громадськості. Для них головне повернути владу, а як це виглядає зі сторони — справа десята. «Мета виправдовує засоби», — писав Макіавеллі (італійський політичний мислитель). Тож година ганьби в суді — не така вже й велика плата за насиджене місце. «Я не уявляю, щоби при комуністах прокурор поновлювався на посаду через суд і отримав би позитивне рішення», — каже мій знайомий, дивуючись, що то за така країна, де за повернення на високий пост бореться навіть колишній голова Конституційного Суду Станіслав Шевчук!
Цілими колонами з позовними заявами йдуть до суду поліцейські, прокурори, судді, співробітники ДСНС, податківці. Свого часу у Волинській області було двоє прокурорів — один чинний, інший поновлений через суд.
А Роман Труба що — гірший? Хоч має імідж антигероя–прислужника влади, але гордо стоїть у позі ображеної доброчесності. Що хоче повернути? Владу й гроші. За друге вболіває особливо сильно. У розмові з головою СБУ Бакановим цікавився, як би то присвоїти собі військове звання, бо від цього залежить платня. «Я втрачаю в чому? По–перше, у зарплаті. Вона у мене не така, як у Холодницького і Ситника. У них по 200 тисяч, а у мене 55, в 4 рази менша», — бідкався ексдиректор ДБР.
Та не встиг Роман Михайлович розжитися на штани із лампасами. Тому й ходить по судах з надією повернути втрачене. І ніхто його за це не присоромить, бо всі однакові. Наче жирні коти вмостилися ці начальники на «хлібних» посадах і не відшкребеш їх від крісел ніякою силою. Через це наша влада в чомусь скидається на організоване злочинне угруповання: собі — сотні тисяч щомісяця, людям — дві мінімалки в кращому випадку. В іншій країні після такого беззаконня громадяни давно би вийшли на вулиці. Але наш народ протестувати не збирається. Це — Україна, тут люди за таке проголосували.
