Бути красивим — це знак непокори і символ духу
«Привіт! Я — Аліна, але в команді маю прізвисько Аліновна. Трішки про себе: закінчила магістратуру КНУ імені Шевченка за напрямом «політологія», активістка Майдану, волонтер Армії SOS, доброволець-парамедик на фронті, в 2017-му створила фронтову медичну службу в роті «Правого сектору», якою продовжую керувати дистанційно. Працюючи в Українській академії лідерства (УАЛ), здобуваю другу освіту в Київській школі економіки (KSE) за напрямом «публічне управління та адміністрування». Брала участь у програмі обміну всередині законодавчої гілки влади США «Open world»
Алла ЛІСОВА, редактор відділу економіки «Газети Волинь»
Дивний факт: боюсь будь-яких уколів, хоч сама з легкістю роблю їх іншим. На Сході полюбила водити автомобілі — це мене заспокоює, а ще у мене виробилася звичка контролювати все і всіх.
Принципи? Відстоюю інтереси України навіть тоді, коли страждають власні. Моя мрія на цей рік? Хочу стати на серф. Люблю своїх студентів, колись вони змінять країну, їм точно не байдужа її доля. Я в них вірю».
Так написала про себе на одній зі сторінок у соцмережі Аліна Михайлова.
З цією мужньою, вольовою і дуже вродливою юнкою я познайомилася і навіть мала можливість поспілкуватися (одна приємність!), коли син вступив в Українську академію лідерства, де вона працювала ментором. А більше зацікавилася тоді, коли вона — колишній волонтер, боєць-доброволець 1-ї окремої штурмової роти ДУК «Правий сектор» — двічі організувала нашим студентам поїздку на Схід, в Авдіївку, Карлівку, Костянтинівку, допомогла побувати на базах наших бійців. Спочатку — в рамках акції «Святий Миколай — для воїна» й удруге — «Різдво несе радість».
Родом — із Дніпра, після майданівських подій у Києві дівчина почала розмовляти українською. Нагороджена медаллю «Захиснику Вітчизни». Якось натрапила на дуже зворушливий матеріал про неї: «Аліна Михайлова. Дівчина на війні. Будні добровольця». А ще прочитала, що вона увійшла в п’ятірку топових красунь-бійців АТО за версією одного із сайтів. Як багато справжніх моделей на фронті захищають Україну!
У зоні АТО — ООС воюють тисячі жінок, серед них є розвідниці, снайпери і польові хірурги. Вони відстрілюють бойовиків, лікують поранених, возять за сотні кілометрів продукти, техніку, програмне забезпечення, плетуть «кікімори», сушать борщові набори. Тендітність і краса не стають на заваді подвигам дівчат і жінок, які і за таких складних обставин примудряються дбати про свою вроду, залишатися жіночними й привабливими.
Неймовірно, що навіть там, у жахливих умовах, наші жінки й дівчата старалися вишукувати нитки (з мішковини, старих речей, фіранок, якихось зав’язок тощо) і творити вишиванки, які можна було вдягти на великі релігійні свята, заспівати в них колядок чи українських народних пісень. Це був свого роду сильний знак непокори і колосальної сили духу!
Або пригадайте українок, які перебували в тюрмах у Сибіру! Ви погляньте на ці чорно-білі світлини, які збереглися досі. Неймовірно, що навіть там, у жахливих умовах, наші жінки й дівчата старалися вишукувати нитки (з мішковини, старих речей, фіранок, якихось зав’язок тощо) і творити вишиванки, які можна було вдягти на великі релігійні свята, заспівати в них колядок чи українських народних пісень. Це був свого роду сильний знак непокори і колосальної сили духу! Попри складні реалії, великі перешкоди, жінка завжди прагнула бути гарною і творити навколо себе прекрасне.
А мені пригадалися колишні часи, коли на зламі двох епох відчувався тотальний дефіцит. У роки радянської доби складно було потрапити в перукарню, якщо ти не маєш блату. Інакше доводилося просиджувати в кількагодинній черзі, а тоді покладатися на милість майстрів, які вели себе нерідко зверхньо. Зринає в пам’яті один прикрий (тоді ми сміялися крізь сльози) випадок. Якось колежанка пішла в перукарню в одному з міст Львівщини, аби зробити зачіску. Знайома порадила вибілити волосся, що було модно в ті часи. А замість окислювача запропонувала якийсь розчин, взятий підпільно на панчішній фабриці, яким висвітлювали капрон. І чим це закінчилося? Після невдалої процедури, пасма просто… повідпадали. Добре, що це була холодна пора року, тож можна в кабінеті не знімати шапки. Про якусь компенсацію, матеріальну чи моральну, звісно, навіть не йшлося.
Зараз багато чого змінилося. Індустрія перукарства і косметології стрімко пішла вгору. У кожному місті салонів краси на різний смак — хоч відбавляй. І, слава Богу, не треба нікого вмовляти про послугу, за яку маєш заплатити немалі гроші. Навпаки, просять тебе: пропонують, інтригують, пояснюють, дякують і запрошують приходити. І майже кожна жінка, яка має можливість, не упустить нагоди зробити себе більш привабливою, помилувати зір собі та іншим. Адже прагнути бути красивим — це природно і престижно. Це — по-українськи.
