«Українці 27 поколінь не мали власної державності. Звідси і всі біди».
Олександр Скіпальський: «Я завербував тисячу людей. І ще в 1992 році сказав: «На Донбасі буде війна»
Сьогодні уродженець Волині, генерал–лейтенант Олександр Скіпальський (на фото) відзначає свій 75–літній ювілей. Народний депутат другого скликання, голова військової контррозвідки України, заступник голови СБУ, голова Спілки офіцерів України — які б посади він не займав, можна бути впевненим: усюди головним рушієм у його діяльності була тверда патріотична та державницька позиція, яку безкомпромісно відстоював.
Ми запропонували Олександрові Олександровичу кілька «ювілейних» бліцзапитань, але, на щастя, відповіді на них вийшли за формат «бліца». Проте судити вам
«На пропозицію хабара завжди відповідав: «Я будую Україну, а не грабую її»
— Олександре Олександровичу, кому обов’язково йдете потиснути руку, коли буваєте на Волині?
— Коли відвідую рідний край, то йду тиснути руку Дмитру Себію (фермер із Володимир–Волинського району. — Ред.) та Руслану Хомичу (голова Асоціації фермерів Волині. — Ред.). Також тисну руку Петру Саганюку (мер Володимира–Волинського. — Ред.). І, безумовно, патріоту з Любомля Сергію Фірчуку. Обов’язково зустрічаюсь із тими своїми волинськими колегами, які поділяли мої патріотичні українські позиції, починаючи з 1988 року. Цих людей і тоді було небагато, а зараз тим більше з кожним роком залишається все менше і менше…
— Скільки людей ви завербували за своє життя?
— Думаю, що багато. Точної цифри не назву, але до тисячі набереться.
— Найбільша сума, за яку вас намагались купити?
— Не було такого. Були просто підходи, щоб залучити до різних дій, особливо корупційних, але сума не обговорювалась, бо до того не доходило. Я просто відверто, незважаючи на те, що це були люди старші від мене за чинами, казав: «Я будую Україну, а не грабую її».
— В який рік хотіли б повернутись, щоб щось виправити у своїй біографії або ж, можливо, і в історії України?
— Я би хотів повернутися десь так у 1992 рік, коли наші патріотичні, відверті та чесні люди не зрозуміли підступності тих, кого вони обирали на посади. Можливо, сам тоді був у чомусь недостатньо рішучий по відношенню до окремих осіб…
Хоча мені нелегко доводилось і під час акції «Україна без Кучми» — вважаю, що це була робота російської агентури та частини українських спецслужб. Я зайняв тоді принципову позицію і казав, що цим руйнують шлях України до НАТО. Через це багато хто з політиків української спрямованості образився, що я не пішов тоді відкрито проти Кучми. На підтвердження: під час касетного скандалу, коли загинув Гонгадзе, мене запитали журналісти (здається, це було в газеті «Україна молода»), хто міг організувати таку ситуацію? І я сказав, що єдина людина це може зробити — генерал Марчук. У 2011 році він підтвердив це у своєму інтерв’ю, що Мельниченко (автор «касетного скандалу». — Ред.) з ним узгоджував і доповідав йому про ситуацію з прослуховуванням кабінету (Леоніда Кучми. — Ред.).
Мені нелегко доводилось і під час акції «Україна без Кучми» — вважаю, що це була робота російської агентури та частини українських спецслужб. Я зайняв тоді принципову позицію і казав, що цим руйнують шлях України до НАТО.
І так багато таких моїх прогнозів збувались… Кажу це не для того, щоб похвалитись, просто суджу об’єктивно. Ну, найперший прогноз, це підтверджено документально — моя доповідна записка як начальника військової контррозвідки голові Служби безпеки Євгену Марчуку та інформативна записка міністру оборони Костянтину Морозову про те, що на Донбасі ситуація складається так, що рано чи пізно там буде війна, і ми повинні зробити таке і таке, щоб цього уникнути. Я пропонував розгорнути військовий корпус, українізувати Донбас… Це був травень 1992 року, у мене є документ і на ньому стоять резолюції Марчука та Морозова.
«Найбільша біда у нас — це холуйство, прислужництво»
— Номер телефону якого президента маєте?
— Прямого не маю жодного, є у приймальню Кравчука та Кучми. Інших не мав і не хотів мати. Навіть Ющенка. Його я зрозумів і оцінив ще до того, як він був обраний президентом. Просто історія вимагала його підтримки на певний період, і було сподівання, що він все–таки стане державним діячем. На жаль, цього не відбулось. Контрзапитання: назвіть хоч одного потужного державного діяча, який працював разом із Ющенком і продовжує цю лінію займати? Я можу назвати інших — Жванію, Червоненка і десятки подібних з отого болота, що Ющенко набрав і проти чого я виступав та через що пішов від нього.
— У Росії дві найбільші біди — дурні та дороги. А в Україні?
— Найбільша біда у нас — це холуйство, прислужництво. І я думаю, що краще, ніж оцінив українців, будучи розсердженим, Тарас Григорович Шевченко, я не скажу: «грязь і підніжки»! А інша біда — відсутність генетичного коду державотворення в кожного із українців. Але перша проблема є наслідком другої. У нас 27 поколінь не мали власної державності. І якщо жити у найнятих квартирах, мати над собою господаря, то тоді національна еліта не формується. Вона народжується і починає служити іншим, тим, хто має реальну владу, тобто Російській імперії, Польщі, Австро–Угорщині. Така наша доля. Тому я багато років уже б’юся над тим, що ми мусимо змінити генетичний код.
— Чи скористались ви безвізом?
— Ще ні. Не їздив після отримання паспорта нікуди. Так склалось в силу сімейних обставин, лікування. Але знаєте, куди б я хотів поїхати і пожити хоча б з пів року? Десь у гарний волинський ліс, де є джерельна вода, дрова, щоб трохи побути на самоті… А так — я був у багатьох країнах, коли працював, але нічого нового для себе там не побачив.
— Якби Зеленський попросив у вас поради, що б йому сказали?
— Змінювати підхід до формування, виховання, навчання і контролю за сферою оборони і безпеки насамперед по лінії кадрів.
«Поки патріоти не об’єднані в єдиний кулак, я сумніваюся у поверненні Криму»
— У яких кордонах Україна буде через 20 років?
— Важке запитання. Те, що Україна як держава залишиться — це так. Але от в яких кордонах, не буду прогнозувати. Найбільша причина, чому не можу відповісти — це відсутність єдиної української національної сили. Вона є, але розпорошена, пригнічена. Молоді патріоти теж роз’єднані через політику попереднього президента і нинішньої влади. Поки патріоти не об’єднані в єдиний кулак, я не хочу щось гарантувати, повернення того таки Криму наприклад.
— Які б три книги порадили завжди мати на полиці, під рукою?
— Для мене це, безумовно, «Кобзар», твори Лесі Українки, і, якщо пожартувати, то є хороша книжка, яка в мене настільна, — «Єврей — це фах» Валерія Примоста. Прочитавши її, наприклад, уперше дізнався, що Шовковий шлях, який проходив тоді і через південь України, насправді впровадили не китайці, а євреї. Китайці тільки виробляли шовк, а вся ця комерційна лінія була організована євреями.
— Найпам’ятніше місце, де довелось відзначати свій день народження?
— У 1995 році я відсвяткував його у Віденський опері і в ресторані, де в компанії свого австрійського колеги та друзів спробував традиційний австрійський суп.
— Ваш життєвий девіз?
— Він сформувався уже багато років тому. Якщо сказати більш–менш доступною мовою, то: «Собаки гавкають, а караван іде». А якщо літературною, то: «Ніколи не оглядайся на другорядне».
