«Ми не усвідомлювали, наскільки лютою буде ця війна…»

Кількість хворих зростає драматично швидко

В одному з електронних листів, які одержую від Італійського департаменту охорони здоров’я кілька разів на день, серед багатьох резонних рекомендацій був пункт про «дотримання соціальної відповідальності». Після довгих роздумів я вирішив, що мовчання є безвідповідальним. Тому постараюся донести до далеких від медицини людей, що ми переживаємо в Бергамо у ці пандемічні дні.

Я досі пам’ятаю, як чекав дзвінка з мікробіологічної лабораторії. Це була перша пацієнтка з підозрою на коронавірус. Думав про наслідки для клініки і для себе особисто. І війна увірвалася. Битва йде вдень і вночі.

Жителі Бергамо в принципі не дуже люблять потрапляти до лікарень. І тепер вони тримаються до останнього, 7–10 днів сидять вдома з лихоманкою, але потім більше не можуть терпіти, у них настає дихальна недостатність, їм потрібен кисень. Кількість хворих зростає драматично швидко: 15–20 шпиталізацій на день, результати аналізів йдуть один за одним, і всі вони позитивні.

Коли ви бачите в реанімації молодих людей, інтубованих або підключених до апарату Ecmo, який витягує кров із організму та насичує її киснем, ілюзія, що молодий вік захистить від небезпеки, розсіюється.

Нас збирають на нараду, щоби пояснити регламент першої невідкладної допомоги. Через кілька хвилин ми вже в приймальному відділенні. На екрані комп’ютера причини надходження в клініку одні й ті ж: лихоманка, кашель, ускладнене дихання. Висновок рентгена теж один на всіх: гостра двобічна пневмонія. Всі показання до шпиталізації.

Деяких відразу везуть в реанімацію. Іншим навіть це вже не допоможе…

Шпиталь заповнювався пацієнтами. Зазвичай різнобарвні табло з іменами (залежно від відділення) нині всі червоного кольору. Замість різних діагнозів тепер у всіх один — ​гостра двобічна пневмонія. COVID–19 не затримується у верхніх відділах дихальних шляхів, він швидко вражає альвеоли легенів, роблячи їх нездатними виконувати свої функції.

Давайте подивимося правді в очі: одужання залежить від вашого організму. Ми сподіваємося, що він знищить вірус самостійно. Досі лише вивчаємо хворобу, лікарські препарати нечисленні, антивірусна терапія носить експериментальний характер.

Так, в групі ризику — ​люди старші 65 років. Але коли ви бачите в реанімації молодих людей, інтубованих або підключених до апарату Ecmo, який витягує кров із організму та насичує її киснем, ілюзія, що молодий вік захистить від небезпеки, розсіюється.

Неймовірно, як за короткий термін ми змогли розгорнути всі медичні сили для катастрофи такого масштабу. Принаймні в моїй клініці Humanitas Gavazzeni. Більше немає хірургів, урологів, ортопедів — ​ми всього лише лікарі, які раптово стали однією командою проти цунамі. Більше немає змін і графіків, лікарі і медсестри працюють понаднормово, на межі. Ми робимо різну роботу, пересуваємо ліжка і переносимо пацієнтів. Усе інше життя припинилося.

Незважаючи на всі засоби захисту, я і мої колеги, безумовно, ризикуємо. Деякі заразилися, деякі своєю чергою заразили рідних, а дехто з членів їхніх сімей уже знаходиться між життям і смертю. Я добровільно самоізолювався в лікарні, боячись заразити літніх родичів. Зі сльозами дивлюся на фотографії сина над своїм столом і спілкуюся з ним по скайпу.

Будьте милосердні — ​відмовтеся від походів до театрів, музеїв або тренажерних залів, зжальтеся над літніми людьми, яких ви можете знищити. Будь ласка, послухайте нас.